Скільки себе пам’ятаю, завжди заворожував професіоналізм. У 1974-му трапилося мені попрацювати художником в художніх майстерень театру Оперети. Це в Лазаревської церкви, що в Мар’їній гаю. Там, де в 1937-му році людожери перекопали кладовищі і поставили там парк. У майстернях був столяр – Толя, його ім’я є у слові “столяр”. Це був столяр від Бога. Толі було років 45. Йому половина багатою Москви замовляла меблі. Як він її робив! Це музика! Я жодного разу не бачив Толю тверезим. Якось ми з Сашею Проніним прийшли до нього з пляшкою портвейну, він нам робив підрамники. Дуже добре заробляючи, Толя не відмовлявся за три копійки допомагати молодим, ну, художникам. За пляшкою Толя взяв якусь деревинку і, поки ми пили портвейн, якимось кривим ножем виточив з неї неймовірної краси вигнуту ніжку, ідеальну. Я був приголомшений. Довго крутив її в руках, не вірячи, що це зроблено п’яним чоловіком, кривої залозкою, яку він тримав у руці. На світі багато столярів, колотящімся прямі або криві табуретки. Толя був один такий. За Толю і за професіоналізм, панове!