Життя непередбачуване, вона так і норовить підсунути якісь неприємності. Гаразд, нехай неприємності – занадто сильно. Незручність, дискомфорт і все таке. Одна з улюблених розваг життя, якому вона віддається з незмінним захопленням, – зіштовхувати з невідповідними людьми. Може, для когось вони і підходящі, улюблені до знемоги. Але у мене від них частішає серцебиття і хочеться повіситись. Не до кінця, щоб “на кого ти нас покинув”, просто зробити екстремальне дію, позбавитися від контакту.

Про мотузці з милом я починаю думати, спілкуючись з людиною, яка знає Все. При всій нелюбові до прописним буквах по-іншому я їх позначити не можу. Через кілька хвилин самовосхваляющего монологу, в який не можна вклинитися, навіть володіючи певними навичками, я втомлююся і хочу задати єдине питання: “А як там у афроамериканця нижче спини? Дійсно, темно? І абсолютно нічого не видно?” Тому що немає ніякого сумніву, що пан всезнайка там був. І неодноразово. Три питання вийшло, але не страшно.

ЧКЗВ (це абревіатура, мені лінь кожен раз виписувати Людина, Яка Знає Усі) володіє широкими знаннями у всіх областях. Так йому здається. І повинен своїми знаннями поділитися, просто зобов’язаний. Причому не сухо викладати факти, але й розлого їх коментувати. А як інакше? Його точка зору єдино правильна, і нам пощастило, що ми маємо щастя з нею ознайомитися.
Нудно це до неможливості, і лише мрії про міцну прядив’яної мотузці із запашним, найкраще з запахом весняних квітів, милом скрашує тужливий проведення часу.

А тепер питання. На якій хвилині можна сказати ЧКЗВ: “Який же ти дурень!”, “Ти коли-небудь заткнешся?”, “Господи, за що мені це?!”