В останньому випуску журналу “Політична наука”, який видає ИНИОН (2011, № 3), опубліковані, крім іншого, інтерв’ю з керівниками чотирьох російських центрів з вивчення громадської думки (Левада-центр, “Циркон”, ФОМ, ВЦИОМ). Самі ці інтерв’ю досить інформативні і, ймовірно, корисні для майбутніх істориків російської соціології взагалі і public opinion research зокрема. Мою увагу, однак, привернув фрагмент інтерв’ю Л.Д.Гудкова В.Л.Рімскому. Інтерв’ю
озаглавлене “Політична соціологія буде розвиватися в міру розширення простору політики і участі в ній” і опубліковано на с.116-139 журналу. На с.119 читаю наступне:

“Відповідь: … мені здається, що все більше поширюється епігонський догматизм. Тенденція механічного бездумного запозичення західного понятійного апарату і в соціології в цілому, і в так званій політичній соціології, зокрема, надзвичайно сильна.

Питання: Правильніше адаптувати загальнонаукове знання, а не просто некритично переносити його в наші дослідження?

Відповідь: У мене інша точка зору, спробую її зараз викласти. Хороший приклад – В.Гельман з Європейського університету в Санкт-Петербурзі, людина сумлінна, знаючий, ерудований. Але те, що він робить, на мій погляд, стирає всяку значимість російської специфіки. Його роботи популярні, добре приймаються західними політологами, тому що вони легко пізнають в його текстах свої власні концепції і методи аналізу. Але в науковому плані, мені здається, отримана інтерпретація малопродуктивна в силу високої генералізованого і застосовності для опису явищ політичної поведінки в Африці, Латинській Америці, Азії або в Європі. Таке перенесення західних концепцій означає спробу втиснути в задані ними конструкції опорну і погано піддається їм реальність. Апарат західній соціології розроблений для фіксації та пояснення феноменів і процесів абсолютно іншого суспільства – суспільства завершеною модернізації, іншого життя, інших типів солідарності та моралі. Замість порівняльно-типологічного аналізу політичних явищ, режимів, культури населення та виявлення каузальних факторів, що визначають специфіку своєрідності, відбувається прямо протилежне: підведення під загальні категорії, в яких проблемність нашої реальності зникає. Це розвішування чужих ярликів на наші осики “.

У як! І чужі ярлики на наші осики я розвісив, і всяку значимість російської специфіки стер … словом, жах-жах-жах

Справедливості заради, відзначу, що мої власні оцінки деяких робіт самого Гудкова та інших його колег, висловлені в статті чотирирічної давності (http://www.polit.ru/article/2007/09/25/electoral), були, мабуть, куди більш суворими:

“… Багато наукові тексти фахівців цих центрів володіють недостатньою пізнавальною цінністю з точки зору політичної науки. Вони досить рідко орієнтовані на перевірку теоретично обгрунтованих гіпотез і практично не використовують методи багатовимірного статистичного аналізу даних, обмежуючись у кращому випадку крос-табуляції. Основним
пізнавальним засобом в них служать інтерпретації публіцистичного властивості [82], не дозволяють дати відповідь на питання про каузальних закономірностях електоральної поведінки (як правило, вони соціологами навіть не ставляться) [83] ”

Джерело: http://grey-dolphin.livejournal.com/461120.html?mid=525
ЗИ: А що? Мабуть, погоджуся з колеггой Л.Д.Гудковим, що здійснюючи соціальні дослідження вченим варто було б більше звертати увагу на соціокультурну специфіку наших країн. За собою ж, правда, хочу залишити право шукати те спільне, що об’єднує нас – людей живуть сьогодні на Сході і Заході, Півночі і Півдні. Висловлю навіть припущення, що об’єднує нас всіх сьогодні психологія, наша внутрішня, духовна сутність. Здається, цілком настає пора “перезавантажити” застаріваючий принцип епохи модерну – “єдність світу в його матеріальності” на нове більш відповідне епосі глобалтзаціі зміст людського життя: “Єдність світу в його духовності!”