“Все в порядку! Ваша віза схвалена” – сказав американський консул, натягнувши чергову білозубу посмішку (ну дуже сімпатічненькій – прям як в голівудських фільмах

Вулиця:
Співбесіда призначили на 9 ранку. Піехалі в 8:15 – біля посольства натовп задубілі, стражденних візи, і бабусь, що роздають рекламки. Погрілися в машині до 8:30, підійшли до посольства – і без черги віддали охоронцю паспорта із запрошеннями. Він відніс їх в будку – виніс – підійшли до наступного охоронцеві – зазначив нас в списку – підійшли до тітки – поводила по нам пискавкою – запустила в будівлю.

Ліхтар Передбанник ::

Проза: Черга – плавно підійшли до конторки на здачу зайвого (здавати всю електроніку (флешки, вимкнення телефону, диктофони, диски, навушники, проводи – але не електронні ключі від машини); колючо-ріжучі предмети; вогненебезпечні, вибухонебезпечні, отруйні предмети (духи туди ж). Натомість видається рожевий талончик. Якщо ви забули щось здати, на вас оформлять бланк про спробу пронесення і передадуть консулу. На Вінського подібний випадок описаний – при цьому візу дали.
Черга рухається в бік особистого огляду. Верхній одяг, сумки на стрічку, самі йдемо через стійку-пискавку (як в аеропорту).

Лірика:
в передбаннику дуже холодно – ноги примерзають до підлоги.
місцева охорона дуріє над російським братом: “Чомусь коли я торгував на Брайтон-Біч апельсинами – всі прекрасно розуміли, що написано. В цій же дивній країні – люди не можуть прочитати російські букви”. Він думає – що його торгівля на Брайтон-Біч і подальше його повернення на батьківщину в якості приймальника мобільних телефонів – прикрашає його величність. Однак і наші люди – теж не підкачали – здають включені телефони, і по сто разів все перепитують.

Аптека Віконця (незліченна безліч віконець):
Проза:
Перше віконце – вручаємо дівчинці анкету та паспорта – вона питає, чи не хочемо ми двухгодовую візу (ми відповідаємо “ні”) і записує на анкеті ваш порядковий номер.

Друге віконця (нумера від 15 до 19). Знову вручаємо анкети – з них фотографуються ваші фото.

Третє віконце (вгору по сходах) – відбитки пальців – прикладаємо 4 пальці лівої руки, потім 4 пальця правої, і нарешті – два великих (у кого скільки є).

Четверте віконце (зал зі стільчиками). Консули. Нам помахав милашка, чергово по-голлівудськи посміхнувся, зняв посмішку – зайнявся друкуванням чогось в компутера (свої справи якісь). Знову чергово карколомно посміхнувся – вибачився – взяв анкети і паспорти (ми як чоловік і дружина підходили разом). Запитав: “Ким працюєте? На скільки летите в США? Навіщо? Точно туризм (лукава посмішка)? Хочете візу на два роки? Ні? (Дуже здивувався і навіть засмутився) У вас все в порядку. Ви отримаєте візи!”. Мій геніальний чоловік: “І що тепер? Куди далі?”. У консула красиво округлилися очі. Я схопила рського за руку і потягла від вікна, запевняючи консула, що ми з нетерпінням будемо чекати паспорти з візами від PONY. На завзято підсунені мною документи про кватири, машинах, роботах, рахунках і мій червоний диплом ніякої уваги не звернув. І на мене уваги не звернув ((((Тільки з чоловіком спілкувався, а на мої репліки мені навіть не посміхався.

Виходимо під знак “Вихід”.
Якщо залишали телефон та інше-загортаємо за ріг будинку – у віконці в обмін на талон отримуємо все назад.
Отже – зайшли в 8:30, вийшли в 9:36. Співбесіда – 3 хвилини.

Лірика:
До питання про звернення до агенції. По-перше, заяву та анкету вам все-одно доведеться заповнювати, документи теж будете самі збирати, в посольство на співбесіду теж самі ходити. Вони “готують” до співбесіди і направляють документи. Як потрібно готувати до співбесіди – де задаються три-чотири побутових питання? Залишається відправка. Перед нами стояв хлопчик – затримав чергу на 15 хвилин – в посольство не прийшли його документи, які повинно було відправити агенство (хлопчика послали подалі дзвонити товаришам з турфірми).

Нам пощастило – народу було дуже і дуже мало.Обично консули викрикують ваш порядковий номер та номер віконця – куди підійти. Коли до зали увійшли ми – він був порожній – і консули привітно махали руками.

Була черга в касу на оплату дворічної візи (+100 $, оплачуємо там же). Мабуть – в цей день візи давали всім і всьому впарівалі двухгодовие. Ми відмовилися.

Перша фраза мого чоловіка на виході: “Все просто лякають. Все дуже просто”.