Tag Archives: дача

Все про політику.

Originally posted by nomina_obscura at Yes we can! Продовжуючи думку з учорашнього тексту про необхідність докладного і ясного плану “Як нам врятувати (погубити, залишити в спокої, продати ворогам) Росію” – якщо покаянний Путін приповзе на колінах до опозиції, мовляв, дурень я старий, всю дорогу був неправий, ведіть ви, який йому план дій видадуть?

– Покайся за Політковську, сучонок!
– Каюся.
– Дай нам доступ на Перший канал!
– Дав.
– Випусти Ходорковського!
– Випустив.
– Дозволь мітинг на … А що, вже дозволили? Блін. Ну гаразд, не знаю тоді. Станцюю, чи що.
– Ламбаду або навприсядки?
– Ем, почекай, нам треба порадитися. Тихо, який гопак, ви з глузду з’їхали чи що, там же тепер Янукович!

Ось і вся опозиція. Обама в російській варіанті: “- Я проти Буша. – А як саме ви проти Буша? – Ну, якось так проти Буша. Хоча ні, не так. Я – рішуче проти Буша!”. Природно, що широким народним масам важко йти за людьми, які самі не знають, чого хочуть. Опозиція – це не мітинги, крики і істерики на камеру. Опозиція – це докладний АЛЬТЕРНАТИВНИЙ план розвитку країни, у своїй детальності і продуманості не поступається планом уряду. Опозиціонер, зайнявши Кремль, починає не судорожно думати, чим би ще зайнятися, а надягає очочки, дістає десять томів ПРОГРАМИ і починає її зачитувати за телефонами чинним на місцях товаришам. “Іванов, влаштувати завтра о 12.00 збір Конституційного суду для обговорення поправок до Конституції. Петров, делегацію командуючих військовими округами підготувати до 16.00. Сидоров, менеджмент” Газпрому “до 20.00″. І так далі, по всьому списочки, а списочок з тисячі пунктів.

І саме з складання списочки і починається будь-яка осмислена опозиційна діяльність. Потрібно, наприклад, реформувати армію? Потрібно. А які цілі і завдання повинна вирішувати реформована армія? Які існують військово-стратегічні загрози для Росії? З яких напрямків? Що ми повинні їм протиставити? Упор на розвиток яких компонентів збройних сил зробити? Можемо ми їх забезпечити солдатами контрактної служби з гідною зарплата (і що таке – “гідна зарплата контрактника”) або ж доведеться продовжити “призивне рабство” (і як тоді боротися з дідівщиною і масовим ухиленням від служби?). Яка повинна бути організаційно-штатна структура військ? Їх компоновка? Склад кожного військового округу? Завдання кожного округу? Виділені для вирішення завдань сили? Додати в СКВО ескадрильї вертольотів вогневої підтримки? Зняти з Європейського ТВД важку бронетехніку та перекинути в ДВО? Склад Північного, Балтійського, Тихоокеанського і Чорноморського флотів? А якщо Чорноморський флот скорочувати, то чи потрібен для нього Севастополь? А якщо Севастополь не потрібен, ми можемо віддати його Україні? Яке у нас взагалі ставлення до України (незалежно від правлячого там режиму), чи потрібно нам щось від цієї країни чи ні?

І так пункт за пунктом – одне питання тягне за собою наступний, військова доктрина вимагає розроблену політичну доктрину, та змушує скласти доктрину економічну – і їх розробка зажадає РОКИ наполегливої ​​роботи, із запрошенням тисяч сторонніх експертів, створенням цілих неурядових інститутів, детальним аналізом існуючого стану, іноземної практики, її застосовності в наших умовах і т.д. і т.п. Це складно, важко, вимагає жахливих зусиль. І саме для цього на Заході і тримають своїх Ольшанський з Холмогорова.

Відповідальний за роботу над військовим блоком програми опозиціонер, будучи розбудженим серед ночі, повинен уміти чітко і виразно пояснити, скільки танків йому потрібно в Хабаровському краї, яких саме модифікацій, навіщо і чому. Відповідальний за правовою блок – не розмикаючи очей, написати проект конституційної реформи. Правоохоронець – крізь сон зачитати нову російську версію “Міранди” і, знову починаючи хропіти, буркнути про зміну статусу прокурорських працівників. Економіст – машинально підтягуючи до себе ковдру, просопеть основні показники “Газпрому” і всіх його дочірніх компаній. При цьому загальний каркас програми, її основні обриси реально накидати за кілька місяців – а потім вже до розробки кожного питання залучати групи спеціально навчених людей (благо, в країні немає недоліку в ображених на владу військових, міліціонерів, юристах, топ-менеджерах і т. п.), змінюючи, доповнюючи і розширюючи кожен пункт, почавши з грубого начерку корабля (“- Ну, такий щоб, з щоглами. – А скільки щогл-то? – Так, товариші, давайте вирішувати перше питання – скільки щогл нам треба? “), а закінчивши підрахунком цвяхів, необхідних для кріплення дошки в другому кубрику третій палубі, через 31.5 см від матроського рундука.

Це і називається “альтернативний план розвитку країни”. З його складанням станеться дивовижне, лякаюче зміна в реальності – після чергового Євсюкова, Сухоради або Баркова опозиціонер не стане знову битися в хтивих нападах садомазохізму (“Так тобі й треба, клята рашенька! Жеріть, жеріть своє гівно москалі ебучей! Уууу!”). Замість цього опозиціонер надіне очочки, дістане з полиці План і процитує з Плану відповідний нагоди пункт. “Цілком з вами згоден, жахливе подія! А тому вважаю, що … (і список на сто пунктів до підпунктів і виносками)”. Люди раз послухають, два послухають, на третій раз ріпи чесати почнуть – “А МУЖИК-ТО СПРАВА ГОВОРИТЬ!”. Один перешле План іншому, інший роздрукує на робочому принтері і поділиться роздруківкою з третім, третій на заводі товаришам за доміно прочитає, ті дружинам перекажуть, дружини – сусідкам, сусідки до двірника доведуть, а той вже по всьому місту рознесе (це в самому складному випадку – я спеціально не згадую, що в одних лише “Однокласниках” зареєстровано страшні мільйони чоловік, інфраструктура для масового поширення інформації з мінімальними витратами створена, користуйся – не хочу, якийсь Ленін з “Іскрою” в інтернет-кафе від щастя інфаркт схватила б ), План стане як мінімум частиною інформаційної реальності.

“- Партія” Єдина Росія “пропонує з завтрашнього дня всім росіянам почати ходити на головах. – Пробачте, товариш депутат, але з приводу ходіння на головах є і альтернативна думка. Я вам зараз зараховано з Програми про будову нижніх кінцівок, тут аргументовано пояснюється, чому на ногах ходити зручніше “. Депутат хлебальнік і закриє – коли у людей є Відповіді, гнути їх набагато складніше. “Нам товариші про ноги вже роз’яснили. Пшел геть!”.

Звичайно, щоб План став частиною реальності, фактом масової свідомості, він повинен відповідати деяким умовам:

– Бути написаним російськими для росіян з точки зору росіян. План якутів для якутів теж має право на існування – але аудиторія у нього буде менше. Прийти до влади (і взагалі щось зробити в країні) набагато легше, якщо спиратися на саму численну етнічну групу. Причому в міру зростання кавказьких народних мистецтв самосвідомість і рівень національної самоідентифікації у росіян будуть рости, самі собою, без всякої пропаганди – ріжуть не за паспортом, ріжуть по морді, від цього боляче, образливо і хочеться що-небудь зробити. Рух, що почало брати до уваги національний фактор (але при цьому не скотитися до “Слава товаришеві Гітлеру!”), Стане виразником думки 90% російського населення РФ, з усіх соціальних страт, від бомжа до академіка, від нарколигі до топ-менеджера. “Нас – тьми, тьми і тьми!”. А вас? А вас півтора чеченця і троє дагестанців.

– Бути написаним в найдрібніших, найдетальніших деталях, без широких мазків, а також існувати в декількох варіантах – короткому, повному, орієнтованому на офіцерство (тут, звичайно, основний упор на військове будівництво), інтелігенцію (культурна політика), робітників (мономіста, заводи -гіганти, соціальна інфраструктура), рибалок (розвиток траулерного флоту та зміна митного законодавства), оленярів (чумостроітельная програма до 2020-го року), ельфів (додаток у вигляді актів про зміну статусу Нескучного саду), бородатих жінок з цирку (проект зміни санітарно -епідеміологічних норм для роботи в тентових приміщеннях). І жучок, і павучок, і ведмедиця – всі знайдуть в Плані про себе.

– Бути написаним з позиції і тоном альтернативного уряду РФ, а не зграї божевільних ідіотів (почитайте всі ці доповіді “Солідарності” про “Лужков. Підсумки” – там через слово “ебучей сука блядь нахуй очі б йому видавити поїздці блядь нахуй”, тон, мова і підбір фактів матеріалу на рівні п’яного дворового гопника). “Ми – серйозні люди. Ми знаємо, що робити. На відміну від чинного уряду” – ось головне повідомлення Плану. Людина повинна вставати по стійці струнко і каблуками клацати, ще тільки зміст відкривши. “Начальство пише”.

Зрозумійте, з тим, що нинішня влада – дрянь, голодранці і срань, згідно 90% населення країни. “Так, все це страшно і жахливо, як низько ми впали. Ок, підемо поскидаймо кривавого тирана, а далі що?”. А нічого. Загальна апатія, лінь, страх і боягузтво ростуть не з неможливості досягти мети – а від відсутності мети і виразного плану дій. Хочете вбити всіх чурок і побудувати Четвертий Рейх? Ок, сідайте і пишіть юридичне визначення чурки, поправки до закону про міліцію, поправки до Конституції, план агітаційної кампанії, список осіб, які можуть надати підтримку, політику щодо інших націонал-груп і т.д. і т.п. Землю – селянам, заводи – робітникам? Прекрасно, давайте схему націоналізації підприємства і наступного випуску акцій для трудового колективу, розміри компенсації (або відсутність таких) для власників, план дій уряду в разі банкрутства народного підприємства і так далі. Демократію як в Європі? Немає нічого краще – спочатку аналіз на тисячу сторінок європейських політичних систем (РЕАЛЬНИХ, а не ідеалізованих), потім аналіз російської політичної системи, визначення подібностей і відмінностей, необхідних змін в законодавстві, можливості-неможливості досягти їх тиском на владу і тому подібне.

Все просто і досяжною – ви пропонуєте СПРАВА, і люди йдуть за вами. Ви кричите про за все хороше проти всього поганого – і в 15-ти мільйонному місті на ваш Марш виходить триста чоловік. Люди дозріли і перезріли для того, щоб діяти – але вони не можуть рвати, трощити, ламати, скандувати і кидатися під кулі за йобаний нічого. І за вереск “Проклята Рашка!” під омоновской кийки не підуть. А за п’ятий підпункт шостий частини другого тому Програми (“Першочергове збільшення житлової площі незаможних сімей”, з кошторисом та джерелами фінансування) вони омонівців голими руками душити будуть. “Де, сссука, мої додаткові 30 квадратних метрів?”. Омоновец похріпіт-похріпіт, а потім палицю і кине – адже він теж підпадає, йому не 30 – цілих 35 метрів годиться! А потім і криваві путини прийдуть домовлятися – вас-то прибити можна, а от що робити з Планом, який кожна собака знає? Піди, підкинь грам героїну та п’ять патронів Документу.

Російський інтелектуальний клас, російська інтелігенція зобов’язаний скласти ДВАДЦЯТЬ таких планів – і про Рейх, і про комунізм до 2050-ому році, і про православну теократію, і про сучасну демократичну державу (причому під час опрацювання деталей попередні три варіанти відпадуть самі собою, от побачите ). Якщо ж таких планів немає, то й інтелігенції у нас немає, а є лише стадо скигліїв, емоготов і дармоїдів, які на одній ноті плачуть про Царську Росію / Радянський Союз / Євразійську Імперію / Вільну Федерацію Русі. Лягайте під собор і вмирайте, рахіту, який-небудь чекістобандіт і то краще вас – тому що він чесно, з 9 до 5, чекіствует і бандітствует, а не стогне, що гади-демократи поламали КДБ, не за ким тепер постежити, не у кого бізнес відняти, що за країна така!

А нам, простим російським народним бидло (мені, вам, вам і ось вам теж – не відвертайтеся, ви ж в Росії живете? Як ПІБ? Діти є? Записую в групу з обговорення ювенальної юстиції) доведеться починати попередню підготовку – розбирати з бібліотек незаймані інтелігенцією томики Макіавеллі і Гоббса навпіл з Геббельсом, Марксом і “Заповітом Петра Великого” (на вивчення Декларації прав людини та іншої сопливому кабарги часу у нас вже не вистачить, вибачте), слинявий пальці і, ворушачи губами і тяжко охаючи, читати про що там повинен Князь, поки напарник полетів фрезеровочного верстат лагодить.

Так що краще вставайте з-під собору і починайте робити свою роботу.

Або потім даруйте.

Від себе додам – ​​усілякі “Шуригіна”, “аналитрідевятие” та інші “пророки” можуть тільки хаяти. Нічого конструктивних вони б і в СРСР не створили. Були б тими ж незгодними, також би плювалися в керівництво. Вміє робити – робить. Не вміє – триндить без втоми.
DIXI

Предмосковское.

Мабуть прийшов час таки розповісти як я летів на літаку і гуляв по Москві. Розповім в двох або більше частинах швидше за все, бо багато всього було ;)

Відповім на питання “це відпустка або відрядження?” – Це відпустка. Причому підготовка до цього відпустки була спонтанною і несподіваною. Ні, я знав, що мені треба буде його брати і все таке, але точної дати я не знав.

Ще на початку листопада я поговорив з начальником відділу кадрів на тему “що і як написати, щоб все було швидше” і всі гострі кути були обговорені заздалегідь. Потім я поговорив з головним бухгалтером на предмет швидкості виплати відпускних. Там теж все владналося. Іншими словами я навів механізм в стан бойової готовності заздалегідь, щоб потім не бігати з висунутим язиком по конторі і викрикуючи незрозумілі слова і пропозиції …

Коли мені дали знати (мені подзвонили і дали дозвіл на виїзд :) , я написав заяву на відпустку, узгодив його з начальниками своїми (їх 2 штука) і проставив іхніми підписами собі шлях у відпустку. Потім пішов і відніс заяву начальнику відділу кадрів. Він подивився на нього і сказав, щоб я його заніс однієї співробітниці відділу кадрів, для проставлення якихось службових написів (Час було 17:10).

Коли я увійшов у кабінет всі співробітники вже почали готується до відходу з роботи. Я підійшов до потрібного мені людині і кажу:

– Здрастуйте, я приніс заяву на відпустку.
– Ви підписали у своїх керівників?
– Так. Мені потрібно щоб ви зробили позначки від себе, щоб я міг його віднести далі.
– Ой, а я вже додому, я вже комп’ютер вимкнула … Час терпить? Приходьте завтра.
– Мене до вас М.М. послав.
– ДАВАЙТЕ СЮДИ!

І програму вона моментально включила і запису на цій заяві з’явилися через 30 секунд вже, а через 47 секунд я вже повертався до начальника відділу кадрів.

Заява генеральний підписав на увечері і на наступний день вже почали готувати наказ. Хочу зауважити, що заяву я написав 1-го грудня. Я подзвонив в кадри і мені сказали, що я можу підійти. Питаю, а проїзд оплачувану мені буде? Мені відповідають, що так як я наймався всього на рік, то мені не покладається і бла-бла-бла … Я не став обурюватися, просто забрав заяву, і підійшов з ним і з питанням “М.М. ви мені здається проїзд обіцяли і в минулий раз були незадоволені, що я в комісію по трудових спорах написав …” Начальник відразу все зрозумів і набравши номер коротко вимовив: “Проїзд у нього є. Я сказав”. І ніяких проблем.

Квитки я вирішив брати на неділю. Але наказу як такого немає, а час вже ось-ось :) Ходив так з питанням на обличчі по конторі, ходив … В результаті мене пожаліли і сказали, що я можу купити квиток в нашій касі навіть при наявності не підписаної копії наказу тому наказ це вже формальність. Через 5 хвилин я вже був задоволений і з квитком.

Залишалося зовсім трохи – зібрати речі і сісти на літак …

У наступному номері:

Прохання Богу

Шестирічна фінська дівчинка Хельга Хілтунен перед Різдвом написала Богові лист з проханням подарувати їй 100 марок. У Фіндляндіі листи з неправильним адресою має право розкривати тільки президент республіки.
Так лист, адресований «панові Богу» було прочитано Урхо Калева Кекконену, успішно правив країною з 1958 по 1982 рік. Кекконен вирішив виконати прохання дівчинки, проте подумав, що такому маленькому дитині достатньо і 50 марок. Він розпорядився завезти їй гроші і лист «від Бога» на своїй машині. Незабаром в канцелярію знову прийшов лист від Хельги. Вона писала, що на що зупинилася біля її будинку машину пана президента витріщалися вся вулиця. Дівчинка також просила Бога більше не передавати нікому гроші через президента, тому що він вкрав половину.
_______________________________________________________________
Нарешті ви поїдете в Анапу або Анапа з Нижнього Новгорода! Вас чекають: тепле море, золоті пляжі, мальовничі дюни, чистий степове повітря, сучасний комфорт, різноманітність курортних можливостей і безліч незабутніх вражень! Але перш ніж вирушити в дорогу, ми рекомендуємо вам познайомитися з містом поближче. Володіння актуальною довідковою інформацією допоможе вам заощадити час і гроші і дозволить уникнути розчарувань під час відпустки або відрядження.

Вимушений піст

Шановні і дорогі, мені вкрай огидно писати цей пост, але я вважаю за необхідне зробити це з двох причин. Перша: ви часто питаєте мене, чому я настільки нелюб’язно з Іваном ivansim Сімочкіним. Друга стане зрозуміла трохи нижче.

Якщо ви з’явилися тут пізніше тих пояснень, які я давала колись з цього приводу, – поставтеся уважно до написаного. Іван Сімочкін – людина, яка під вигадані жалісні історії про своє “бізнесі” нібито позичав гроші у товаришів по опозиції (це вони його вважали товаришем), а потім спускав ці гроші, граючи на невідомому мені “Форексі”, а потім він знову позичав досить великі суми – і знову нікому нічого не повертав. Потенційних “клієнтів” він знаходив якраз шляхом спілкування в Інтернеті на всякі політичні теми. Сімочкін отримав таким чином гроші (зазвичай – у розмірі близько тисячі доларів) у багатьох і багатьох, включаючи моїх друзів і знайомих. Просив він гроші в борг і в мене. За словами потерпілих, при проханнях повернути гроші, Сімочкін поводився вкрай некоректно. Зокрема він позичив гроші і у небагатій жінки, однієї виховує дитину. На роботу ця людина влаштуватися відмовлявся (в публічному розмові зі мною).

І ось друга причина: я хочу попередити тих, хто не в курсі, про те, що вони можуть стати жертвами цього нечистоплотного ЖЖ-юзера. Мене особисто вражає навіть не те, що Сімочкін це робив: бувають люди наркомани, алкоголіки, ігромани, – все буває. Але дивовижно те, що при цьому Сімочкін продовжує менторствовать, повчати людей в питаннях добра і зла – хоч по-моєму, його поведінка – за гранню.

Цей пост – не про політику чи правозащіте. Це – попередження про конкретну людину, яка може представляти для вас загрозу. Щоб на розчаруватися в своїх друзях по опозиції – будьте уважні. Інтернет-співрозмовники можуть виявитися не тими, за кого себе видають, і переслідувати вони можуть дуже різні цілі. Останнім часом Сімочкін знову активізувався в опозиційних ЖЖ-спільнотах.

Прохання: якщо ви хочете вкотре вилаяти Сімочкіна – не треба тут цього робити. Ми з вами знаємо всі слова, які можуть бути вимовлені в його адресу. Цей пост – застереження новачкам, і засторога – єдина мета, яку я переслідую, його почавши і завершуючи. А ви – застеріг інших.

Фітнес в школі: бути чи не бути?

Я як почала тему дитячого спорту, так вона мене і переслідує :)

Сьогодні в топі ЖЖ натрапила на пост «Фітнес в школі». Автор в шоці від того, що восьмикласникам пропонується присідати і робити жим лежачи. Коментатори співчутливо підтакують і всі припускають всього 2 причини такого нововведення: «розпил бабла або пряма диверсія».

Залишимо осторонь специфіку постів з топа – «затаврувати брудом все, що відбувається в Росії». Тому що, якби з’явилася замітка про те, як у школах застаріла програма, обладнання та знання фізруків – все б радісно стали підтримувати цю тему. А коли в школах вводиться щось нове і сучасне, то виявляється, що і це «жах-жах».

Тема фітнесу – нова для наших шкіл, хоча мені пощастило з нею зіткнутися якраз в середній школі в середині дев’яностих. Невеликий ліричний відступ: один просунутий батько забезпечив школі покупку тренажерів і роки 3-4 ми дуже захоплено на них займалися. Якщо я правильно пам’ятаю, це було не в рамках шкільної програми, а як позаурочні заняття. Я, до речі, чудово пам’ятаю наші враження – основна частина однокласників була шалено рада випробувати всі ці тренажери – і дівчатка і хлопчики. І це було в 100 разів цікавіше стрибків через козла і лазіння по канату. Аншлаг в тренажерному залі не припинявся ніколи. Тому я і зараз на 100% впевнена, що більшість дітей тільки підтримають таке нововведення. Ті, хто проти, в більшості своїй не захваті від уроків фізкультури в принципі, фітнес тут не причому. З таким же успіхом можна не любити стрибки у висоту і кроси.

Повернемося до посту з топа. По-перше, згадана лише частина занять входять в поняття «фітнес» – силова частина. Фітнес – це не тільки силові тренування з обтяженням, але й аеробні навантаження і інтервальні тренування і розвиток гнучкості і багато чого ще. Навіть у наведеному прикладі вказано, що це для хлопчиків. Мабуть, дівчаткам побоялися запропонувати станову тягу. Хоча, звичайно, дарма :) На жаль, наведений як приклад лише мікроскопічний шматочок програми, але впевнена на 100%, що це не цілорічні силові тренування і що на уроках фізкультури будуть багато різних активностей протягом року.

А по-друге, повертаючись до питання тренувань з обтяженням. Так, це нормально і корисно для дітей середнього шкільного віку тренуватися з обтяженням. І те, що це у багатьох людей в голові не вкладається – це не більше ніж невігластво. Всі західні освітні фітнес-організації вже багато років навчають дитячого фітнесу і докладно розповідають про специфіку тренінгу дітей.

Основне побоювання – нібито особлива травматичність силових тренувань. Але штанга з гантелями – далеко не саме небезпечне заняття. Я грала в баскетбол і яких тільки травм у нас там не було – і переломи, і вивихи і елементарні удари або просто м’ячем по носі невдало отримати. Думаю футболісти, гандболісти і безліч інших спортсменів підтвердять різноманітність травм в найпопулярніших видах спорта.Травми – це частина будь-якого спорту, аматорського в тому числі.

Отже, тезово і те, чому заняття з обтяженням корисні школярам:

1. Профілактика зайвої ваги (що з кожним роком все актуальнішою).

2. Формування кісток (найбільш важливо в дитячому віці, у дорослому віці кісткова тканина не так чуйна на навантаження). І, як наслідок, профілактика переломів.

3. Збільшення сили (корисно з різних причин, в тому числі і для поліпшення результатів в інших видах спорту).

4. Формування м’язової тканини, зміцнення зв’язок і суглобів. Це теж, до речі, профілактика травм в житті і інших видах спорту.

А для особливо побоюються – давайте не будемо вважати всіх, включаючи міністерство освіту дурніші себе. Рекомендації по дитячим тренувань з обтяженням (принаймні зарубіжні) повні різноманітних застережень – як зробити цей вид навантаження максимально безпечним та відповідним фізіології того чи іншого шкільного віку. Ніхто не буде ставити силові рекорди з вашим хлопчиком або робити з ніжної дівчинки чемпіонку з бодібілдингу.

просто так

Іноді так і хочеться вдарити по руках стару, давно забуту і зжиті Аню, яка, тим не менш, вилазить час від часу, коли розслабишся, та опустиш дзеркальну броню, яка відображатиме сонце і розкидають на всі боки яскраві промені. Вона виповзає і говорить з життям замість тебе “Привіт … угу .. я за неї”.

Просто всім тілом відчуваєш, як воно буває.
Трапляється щось дивно гарна не відразу навіть і розумієш. І ти стоїш така, вітер тобі в обличчя дме і в голові раптово проноситься усвідомлення: “Ба! Та ти виграла в життєву лотерею!”, Аж в жар кидає, серце колотиться швидко-швидко і дух захоплює. І в цю мить та стара Аня, знайшовши момент, просовує свої кістляві пальці, вистачає ніби тебе за горлянку, тисне жар, засипає снігом, заливає крижаною водою “Неееет. Ну як таке може зі мною статися? Чудес не буває”.

І все.

Ось тільки слова ці в голові прозвучали, чарівництво йде і прекрасна квітка перетворюється на порох за лічені секунди. І ти опомінаешься тутже і така “Ні-ні-ні, я гідна, я можу! Правда! Зі мною таке може статися! Я завжди про це мріяла!” та інший потік самовиправдання і самоуговоров.
А життя вже повернулася спиною і несе твій шматочок щастя комусь іншому.

Комусь, хто одного разу знайшов у собі сили, дістав свою стару, давно забуту, зжиті Аню, та й поговорив з нею по-душам.

фобій псто

коли я був малий і не мав достатньої кількості мозку в голові, а девізом по життю був “недоумство і відвага” я зовсім не боявся висоти. ну от похер було абсолютно.
грали в войнушку на будівництві. панельний будинок. сходи без перил і адже сміливо перестрибували зі сходів на сходи. на море спокійно забиралися на семиметрову вишку і стрибали у воду солдатиком, а з п’ятиметрової так довбешкою ​​вниз і нічо.

давіча трапився цей факт. був суботник на роботі. мені випала обов’язок пофарбувати на балконі дещо чого. поверх 4-й. ну от вийшов я туди і здолав мене страх. страх того, що ось-ось пізданусь счас. прям панічний страх. фарбую, а сам боюся. розумію головою, що дурниці все це, а зробити з собою нічого не можу. прям пекло якийсь. мозок у всіх фарбах показував мені мій короткочасний політ.

в офісі виходжу курити на балкон, де перила якраз до пояса. і адже я хер до вікна підходжу. курю стоячи біля дверей і не дивлюся вниз.

а ось будинки все ок. поверх третій. на балконі перила вище. правда коли мив вікно в кімнаті теж боявся.

чо за херня?!

Спектакль: Паркікмахерша (Практика, 21.12.08)

Жахливо смішний спектакль, з трагічним, але по-своєму все одно веселим фіналом. Жанр – жорстока сучасна казка з картонними ілюстраціями. (Декорації влаштовані по приципу книжки-розкладачки). Сюжет дивно (і дуже віддалено) нагадує феллініевскіе “Ночі Кабірії”, хоча в тому фільмі таки був пафос, а тут і пафосу зовсім немає і все легко-повітряно-життєрадісно, ​​але всередині по більшій часто одна гидота і битовуха. Чому від вистави зліпленого з подібних субстанцій залишається таке світле відчуття, я так і не зрозумів, але ж правда залишається.

Є у виставі одна сцена, яка за всіма розкладами мала зірвати овацію. (Це де розкидав по кісточках збірний образ “вільного художника”). Повинна була, але не зірвала, закінчується вона на такій ноті, що глядачеві потрібно ще якийсь час, щоб в себе прийти, а момент для оплесків вже упущений. Не знаю, спеціально-ні .. Взагалі, роль колишнього чоловіка Миколи – одна з ключових. Грає Миколая – картонка, частина декорації. Підозрюю, що вийшло так вимушено. (В програмі навпроти Миколи вказаний цілком живий артист) У варіанті, який я спостерігав (прем’єра, до речі), Інга Оболдіна вимовляла текст і за себе і за ту картонку. Вийшло грандіозно.

Інга Оболдіна – безумовно краще і головне, що є в цій виставі. Я ще по її ролям у кіно зрозумів, що вона з породи артистів, які не можуть фальшивити в принципі. Чудово органічна актриса, черговий раз я в цьому переконався. Хочу ще не її спектакль.

Інших артистів теж не можу не відзначити, благо їх небагато.
У першу чергу, звичайно ж Олександр Усердін в ролі недотепи-пожежного. Виконавець ролі “дівчинки-магніту” в “Синьому Слюсар” і тут не розчарував, одна пісня чого вартий. Музики у виставі, до речі, багато, і відмінною атмосферно-фонової, і своєрідною сюжетною.
Суддя – впізнаваний. “Судіть самі, та несудимий будете”. Неоднозначний такий персонаж.
Напарниця – прикольна (побачите – зрозумієте). Анна Галинова – взагалі хороша актриса.
Євген – теж хороший, дуже актуальний типаж втілює. (Детальніше вийшов би спойлер).

А ось мату в спектаклі немає. За тим двом постановкам, що я бачив, Практика здається зовсім іншого плану театром, ніж Театр.doc. При всій зовнішній схожості.

посилання:
У січні спектакль пройде ще 4 рази.
Інга Оболдіна про свою роль у виставі Перукарка

***

Драма на баціре

Глава 2
“Я СОЛОДОЩІ ПИВ …”

У цій заплутаній тривимірному лабіринті некрупное жива істота підстерігають різні зустрічі, пастки, приємні і неприємні несподіванки.

Ось, наприклад:

Втім, навряд чи це можна назвати несподіванкою. Адже шершні, так, втім, не тільки вони, виявили виноградник давно, коли ягоди тільки почали червоніти. Відвідували. Чекали. Спостерігали, як виноградини наливаються соком. Як шкірка стає напівпрозорою і світиться …

Дочекалися.

Але ось цієї Шестиногі-восьминогий дрібниці, скажімо:


товсту, пружну шкурку виноградинки не прокусив ні за що.

Доводиться задовольнятися солодкими пахучими краплями, сочались з тріщин. Наприклад, там, де в ягоди входить черешок-гребінь:

“Нумо, нумо, покажіть, що там у вас за шкурка така непроникна …”

“Де пацієнт?”

“Це?”

Нишком і інші можуть влаштуватися:

Солодкий сік випитий. Але всередині ще залишилася така смачна, ароматна, злегка підв’ялені тягуча м’якоть.

Глибоке занурення …

Ух ти, який апетитний шматочок!

А всередині – кісточка.

Над кісточкою треба попрацювати – вдумливо, серйозно, творчо. Майже любовно.

Добре!

А може, ще щось залишилося?

Є! “Передчуття його не підвело!” (С)

Тепер треба прожувати гарненько. Заодно, і продемонструвати щелепи у всій красі.

Знаєте, що? Непогано, мабуть, що у істоти з такими щелепами і з таким обличчям зростання три сантиметри, а не три метри …

Гаразд, що тепер? Куди за новим виноградом летимо?

Що?

Де?

Хто?!

“Вони вкрали наш виноград!”

Доведеться підбирати залишки.

Чи, може, напитися з горя?

Але це вже – в наступному розділі.

Драма на баціре

Глава 2
“Я СОЛОДОЩІ ПИВ …”

У цій заплутаній тривимірному лабіринті некрупное жива істота підстерігають різні зустрічі, пастки, приємні і неприємні несподіванки.

Ось, наприклад:

Втім, навряд чи це можна назвати несподіванкою. Адже шершні, так, втім, не тільки вони, виявили виноградник давно, коли ягоди тільки почали червоніти. Відвідували. Чекали. Спостерігали, як виноградини наливаються соком. Як шкірка стає напівпрозорою і світиться …

Дочекалися.

Але ось цієї Шестиногі-восьминогий дрібниці, скажімо:


товсту, пружну шкурку виноградинки не прокусив ні за що.

Доводиться задовольнятися солодкими пахучими краплями, сочались з тріщин. Наприклад, там, де в ягоди входить черешок-гребінь:

“Нумо, нумо, покажіть, що там у вас за шкурка така непроникна …”

“Де пацієнт?”

“Це?”

Нишком і інші можуть влаштуватися:

Солодкий сік випитий. Але всередині ще залишилася така смачна, ароматна, злегка підв’ялені тягуча м’якоть.

Глибоке занурення …

Ух ти, який апетитний шматочок!

А всередині – кісточка.

Над кісточкою треба попрацювати – вдумливо, серйозно, творчо. Майже любовно.

Добре!

А може, ще щось залишилося?

Є! “Передчуття його не підвело!” (С)

Тепер треба прожувати гарненько. Заодно, і продемонструвати щелепи у всій красі.

Знаєте, що? Непогано, мабуть, що у істоти з такими щелепами і з таким обличчям зростання три сантиметри, а не три метри …

Гаразд, що тепер? Куди за новим виноградом летимо?

Що?

Де?

Хто?!

“Вони вкрали наш виноград!”

Доведеться підбирати залишки.

Чи, може, напитися з горя?

Але це вже – в наступному розділі.