Тут надись Данілін мене у своїй статті і на мене нахлинули спогади та думи. Ось уже 7 років минуло з тих пір, як я співпрацював з першої у своєму житті політичною партією – КПРФ. З тих пір я таємно або явно поспівробітничає з усіма існуючими партіями і навіть з такими партіями яких уже й сліду не було. Чим більше я дізнавався нашу вітчизняну політику і її входи і виходи, тим менше мені хотілося бути частиною всього цього гамна. Але так уже виходить, що наша політична сцена настільки бідна й убога, що навіть я з усіма моїми недоліками, яких до речі немає, дивіться на ній справжнім королем. Мабуть доля така. Бути політегом, хоча, бачить Бог, я зовсім цього не хочу. Як колись сказав мені Мінтусов: “Ви, Ярослав, homo politicus”. І це дійсно так, нічого в житті не дає мені такого натхнення і підйому як будь-які політичні ситуації. Звичайно, доводиться вбудовуватися в систему. “Йти на угоду з життям”. Тому не варто мене поливати тут в жж, як це роблять всякі бельбаси які навіть не знають мене … Всі ми актори в цьому житті. Хтось актор хороший. Хтось херовий.Tags: