Крім основного тексту (ім’я автора не зуміла з’ясувати використані також матеріали Вікіпедії.

Савелій Крамаров … Щоб пам’ятали

Такої великої, карколомної слави і істинної народної любові не знав в 60-е і 70-е, мабуть, жоден радянський актор. Його монологи і репризи цитували мільйони, одного його появи на екрані було достатньо, щоб всі верстви населення 16 частини суші заливалися гомеричним сміхом. Про нього досі пишуть статті, знімаються фільми. Його називають мандрівником, сумним блазнем, мудрим клоуном. Але, напевно, ніхто так і не дізнався, що насправді було приховано в його незвичайній душі. Звали його Савелій Крамаров.
———————
Біографія
Батько
– Йшов 38-й рік, – розповідає Інга КАЛДАШОВА, співробітник Головного слідчого управління ГУВС Красноярського краю (вона багато років вивчає справи колишніх політосужденних). – Почалися гучні процеси над «ворогами народу».

Батька Крамарова – він був відмінним юристом – викликав до себе його керівник, запропонував захищати одного з видних героїв громадянської війни, обвинуваченого за статтею 58. Відмовитися було неможливо, Крамаров погодився. Від нього багато не потрібно: погодитися в усьому з прокурором, затаврувати підзахисного, в кінці промови боязко просити про поблажливість. Під час процесу Віктор Савелійович не стримався, розповів про заслуги підзахисного. Але обвинуваченого все одно засудили до розстрілу, а невдовзі заарештували і Крамарова …
Його засудили в травні 1938 року. Ніяких особистих листів в справі не збереглося, тільки одне прохання. У ньому Віктор Крамаров відразу після арешту просить послати йому з дому передачу: «Прошу дозволити послати мені посилку – одну пару білизни, онучі, масло вершкове, цукор, сало, ложку дерев’яну і мило туалетне» … А потім в документах значиться, що в 1940 році він розлучився. Мабуть, не хотів підставляти родину під удар.
Коли заарештували Віктора Крамарова, його син Савелій був малюком. В матеріалах є записка, в якій говориться, що дружина тільки раз привозила маленького Савелія до батька.
Віктор в той момент перебував на спецпоселенні в Сибіру. Як і інші в’язні, працював на лісоповалі. Більше свого батька Савелій ніколи не бачив: у 1948 році строк Крамарова закінчився, його відправили до Барнаула, де він деякий час жив як вільна людина (але вільно переміщатися по країні або вибирати місто, де жити, колишній засуджений не міг). На свободі він пробув недовго. У 1950-му Крамарова … знову засудили. У 1948-му вийшов наказ про направлення на заслання «у віддалені місцевості СРСР» особливо небезпечних державних злочинців, які вже пройшли табори. Під нього і потрапив Віктор Савелійович.
– Ми цих людей, яких знову засудили, називаємо «повторніков», – говорить Тетяна Килини, замначальника відділу спецфондів та реабілітації жертв політрепресій інформцентру при Красноярському крайовому ГУВС. – А в 1951 році Віктор Крамаров помер .. офіційна версія – самогубство.
Про те, де похований батько, Савелій Крамаров довідався тільки в 1978 році.
Дитинство: Частенько замість уроків маленький Сава бігав у кінотеатр, куди його часто безкоштовно пускала сусідка по комуналці тітка Дуся. А одного разу разом з приятелем зайшов в каси художнього театру. На столику адміністратора лежав пропуск в театр. Хлопчик підійшов до адміністратора і заплітається від хвилювання мовою назвав прізвище, побачену на одному з пропуску. Такий трюк він проробляв не один раз, поки його не вистежили. Адміністратор провів його в свою кімнату, хотів викликати міліцію, але чомусь передумав і замість міліції викликав маму Савелія.
Та приїхала, опусти в голову, покірно вислухала адміністратора, а потім раптом підкинула брови, ні до кого конкретно не звертаючись, впевнено промовила:
– Мій син стане артистом!
– Ти чого, мамо? – Здригнувся Савелій. – Я більше не буду! Чесне слово!
Дізнавшись про те, що гаряче улюблений чоловік загинув у таборі, Бенедикта Соломонівна злягла, і дуже скоро її не стало.
Без матері
Без мами їх маленька кімната спорожніла і стала великою і дивною. Речі розташовані на своїх місцях, а чогось не вистачає. Часто дзвонили родичі, запрошували в гості, але він відмовлявся, пропускав заняття в школі, поки не згадав, що в останні свої дні мама просила його, навіть вимагала зайти в міліцію і отримати паспорт, адже ще місяць тому йому виповнилося шістнадцять років. Мама, напевно, відчувала, що його покидають сили, і хотіла, щоб у сина був цей документ як право на життя. Зневіра і туга в мить покинули його, з’явилася мета – виконати мамине бажання. Савелій буквально добіг до відділення міліції. Паспорт видавала сувора повна жінка з незграбними, чоловічими рисами обличчя. Вона спідлоба подивилася на Савелія:
– Чого це ти не схожий на єврея?
– Хіба? – Здивувався Савелій.
– Точно, – впевнено сказала вона, – батько і мати євреї, а ти – типово російський хлопець. Я залишила вільним місце для твоєї національності. Ким ти хочеш бути: російською чи євреєм?
– Не знаю, – розгубився Савелій. – Пишіть, як ви вважаєте за потрібне.
– Значить, ти росіянин! – Ствердно сказала жінка і зробила відповідний запис.
Савелій мріяв стати юристом, як тато. Але у відповідні інститути дітей «ворогів народу» не брали. Та й у багато інших ВНЗ з його анкетними даними вхід був закритий. На сімейній раді у дядька було вирішено, що після закінчення школи Савелій буде надходити в Лісотехнічний інститут, що він і зробив.
Дебют в кіно і на сцені
У кіно Савелій Крамаров потрапив абсолютно випадково. Одного разу, повертаючись з інституту, він побачив, що частина вулиці оточена огорожею. З’ясувалося, що знімають кіно. Протиснувшись у натовп, він став спостерігати за подіями. Оголосивши п’ятихвилинну перерву, режисер нервово обходить оточення і раптом зупиняється навпроти Крамарова: «Молодий чоловік, йдіть до мене … Ви можете зіграти здивування, переляк?» – «Не знаю, – зізнався Савелій. – Але взагалі злякатися можу. Коли страшно »Режисер посміхнувся:« зараз буде страшно ». Коли кінокамера повернулася у його сторону, рот розкрився у нього до неймовірних розмірів. «Не всякому артисту вдається зіграти в епізоді, – сказав Савелію після зйомки режисер. – У вас відмінна фактура! Знайте про це ». За роботу Крамарову заплатили трояк.
Коли, майже через рік, Савелій побачив себе на екрані, то дуже здивувався. Десять секунд дивилися на нього витріщені від страху очі, а рот розтягувався майже до вух. Він дивувався, як зміг так зобразити переляк без всяких репетицій. Глядачі, набившись в залі, реготали.
Незабаром, Савелій Крамаров зрозумів, що хоче пов’язати себе з акторською професією, і записався в акторську студію. На сцені він дебютував з примітивним, але дуже смішним номером – «Пересування рояля». Актор незграбно брався то за одну, то за іншу ніжку, в муках спотворював обличчя, в знемозі падав, відпочивав, піднявшись на рояль. Потім був жарт, поставлена ​​Марк Розовський, змінилася пародійним номером: Крамаров зробив шарж на славнозвісного конферансьє Афанасія Бєлова. Після цього Савелій кинув Лісотехнічний інститут і вступив до ВДІКу.
«Прощайте, голуби». «Друг мій, Колька!»
У 1960 році Яків Сегель приступив до зйомок фільму за власним сценарієм під назвою «Прощавайте, голуби» була в цьому сценарії роль такого собі неробу і хулігана Васьки Конопляністого, у якого вічно не заводився його мотоцикл «Індіана». Саме цю роль він і запропонував Крамарову. «Важко було працювати над цією роллю. Адже як не парадоксально, я з самого дитинства не був знайомий ні з одним хуліганом. Якщо коли-небудь підозрілий тип з’являвся на одній стороні вулиці, я завжди переходив на іншу. Але, потрапляючи на знімальні майданчики, я ставав рабом своєї фактури. І мій акторський альбом ставав схожим на посібник для початківця дружинника ».
Тим часом в 1961 році Олексій Салтиков в якості своєї дипломної роботи разом з Олександром Мітт вирішив екранізувати популярну тоді п’єсу А. Хмелько «Друг мій, Колька!» На роль хулігана Васьки він запросив Крамарова. Цю роль він пізніше назве однією з кращих у своїй кінематографічній кар’єрі. Таким чином, двома цими, в общем-то, другорядними ролями Крамаров миттєво зробив собі ім’я, публіка з ходу запам’ятала його обличчя, і дико реготала при будь-якому його появі на екрані. Тому багато радянські режисери стали запрошувати його у свої картини навіть на маленькі ролі, прекрасно знаючи, що будь присутність цього актора в картині обіцяє великий успіх.
60 – 70. Роки тріумфу
Після вдалого дебюту Савелія Крамарова стали запрошувати відомі і маститі режисери. «Пригоди Кроша», «Без страху і докору», «Казка про втрачений час», «Місто майстрів», «Тридцять три», «Чорт з портфелем», «Формула Райдуги». Його ролі, навіть не дуже смішні в сценарії, в залі завжди викликали сміх. Настав час, коли артист був у режисерів нарозхват. Крамаров інший раз навіть дозволяв собі відмовлятися від ролей. Про одну з них – Петрухи в «Білому сонці пустелі» він потім довго шкодував, не міг собі вибачити, що не розгледів талановитого режисера і перспективного сценарію.
Нерідко ролі писалися спеціально під Крамарова. Так творці “Трембіти” дуже хотіли, щоб актор знявся у них, але в сценарії ролі для нього не було. Режисер Олег Миколаївський звернувся до товариша Савелія – ​​письменникові Варлену Стронгену з проханням придумати що-небудь. Так народився образ сапера Петра, протягом усієї дії шукав всюди міни. Після цього Савелій зрозумів, що може грати не тільки епізоди.
Приголомшуючий успіх Крамарову принесла картина «Невловимі месники», де йому довелося з’явитися в кадрі всього-кілька разів, вимовивши фразу «А вздовж дороги мертві з косами стоять! І – тиша! ».
Чому саме ці слова стали такими популярними, ніхто не знав. Але боягузливий Крамаровський білогвардієць полюбився глядачам нарівні з самими «невловимими». Тепер Савелій Вікторович став касовим аншлаговим гастролером. Але він не носився по країні, як інші артисти. Виїжджав рідко, лише у вільний від зйомок час. У нього одна мета – вирватися з комуналки в окрему однокімнатну квартиру з телефоном, без якого зв’язок з кіношниками немислима.
У 1967 році він отримав пропозицію головного режисера щойно створеного Театру мініатюр Володимира Полякова попрацювати в його трупі. Захоплений ідеєю розширити свій творчий діапазон Савелій погодився з цією пропозицією. В якості своєї першої роботи в театрі він сам вибрав для себе матеріал – розповідь Василя Шукшина «Ваню, ти як тут?», Який увійшов окремим номером в спектакль «Прихованої камерою». Завдяки Крамарову спектакль мав шалений успіх. Його запрошували все частіше і частіше.
До початку 70-х років Савелій Крамаров вже міцно займав місце в десятці кращих радянських коміків, а в 1974 році ставши заслуженим артистом, він всю ніч проплакав, згадуючи батьків, зганьблене дитинство і всі образи, завдані йому оточуючими.
У 1971 році Савелій Крамаров знявся в своїй кращій ролі – кримінальника Косого у фільмі «Джентльмени удачі».
На зйомках Крамаров познайомився з Георгієм Віциним і Євгеном Леоновим, які взяли його під свою опіку. Вони запропонували для Савелія невелику сценку, де він зустрічається з другом дитинства – колишнього вихованця дитбудинку. З Віциним ж Крамаров подружився, і великий комік щедро ділився з ним своїм досвідом, майстерністю.
Період з 1971 -1975 року можна сміливо назвати золотим періодом в його кінематографічній кар’єрі, так як саме тоді їм були зіграні найкращі ролі. Серед них: Феофан у фільмі «Іван Васильович змінює професію», «інопланетянин» в «Цією веселою планеті», Петя Тимохін в «Великій перерві». На нього нарешті звернув уваги знаменитий комедіограф Леонід Гайдай.
У 1972 році він вирішує серйозно взятися за свою професійну майстерність і надходить у ГІТІС, на акторський факультет. Однак навчання радості йому не принесла. Як він сам потім казав: «Нічого мені це не дало, тому що, як я вважаю, цю професію отримують від Господа Бога. Якщо ти обдарований, якщо ти народжений актором, цьому можна навчити. Можна навчитися культурі, літературі, мистецтву. Професії навчити неможливо. Я вчився так: ходив у кіно, дивився своїх улюблених акторів. Але незважаючи ні на що, я вдячний тим майстрам, які мене навчили в інституті. Так що у мене тепер два дипломи … »
Закінчивши ГІТІС, Крамаров так і не влаштувався ні в один зі столичних театрів.
«Зимою – літа, восени – весни …»
Заздрісники стверджували, що комічний успіх Савелія Крамарова укладений в асиметричному розташуванні його зіниць. Але ж це все одно, що пояснити успіх Чарлі Чапліна його безглуздою ходою, комізм Юрія Нікуліна – простуватим видом і виражає вічне здивування особою.
І в один далеко не прекрасний день високе начальство спустило негласна вказівка ​​припинити знімати Крамарова, оскільки він грає недоумків і кретинів, що не відповідає складу нашого суспільства. Більш того, викликаючи своєю грою сміх, він робить дурним цим самим передове у світі суспільство.

У Савелія, позбавленого, по суті, улюбленої роботи, були дні і місяці відчаю, і він сам, самостійно прийшов до вибору опори, якою стала для нього віра в Бога.

Марк Розовський розповідав, як одного разу в його присутність Крамарову запропонували за три концерти тисячу рублів – суму на ті часи чималу. Дізнавшись, що в ці три дні входить шаббат – субота, коли віруючі євреї не мають право працювати, Савелій від гастролей відмовився. Навідріз. Але він не уявляв, що в країні, де офіційно дозволено віросповідання, віруючий може зазнавати утисків.
– Ви зірвали виставу «Товариш кіно», – гнівався на нього кіноначальник, а просите путівку в ФРН?!
– Туристичну всього-навсього. До того ж представлення відбулося і без мене. Я не розуміючи, в чому моя вина?
– У тому, що радянський артист, якому ми дали ім’я, зробили відомим, мотається по синагогах! Будуєте з себе віруючого!
– Так, я буваю на богослужіннях в центральній синагозі, але кому я заважаю цим?
– Ви ще молода людина, чого вам не вистачає?
– «Зимою – літа, восени – весни» …
Коло спілкування і дядько, який емігрував до Ізраїлю, зробили Крамарова людиною з сумнівними для Радянського Союзу зв’язками, що було рівнозначно кінця кар’єри. Крім того, він почав займатися йогою, став значною мірою релігійною людиною, відвідував синагогу і відмовлявся від зйомок в суботу. Його стали знімати все рідше, а в останні три роки перед від’їздом і зовсім перестали пропонувати ролі.
Савелій Крамаров подав документи на еміграцію до Ізраїлю, аргументуючи тим, що в Ізраїлі у нього єдина рідна йому людина – його дядько, але йому відмовили у виїзді з СРСР. Адже він знявся більш ніж в сорока фільмах, і в разі його еміграції всі ці картини за прийнятими тоді правилами повинні були «покласти на полицю». Його довго не відпускали. Втратити Крамарова означало вилучити з прокату десятки фільмів з його участю.
Hо і працювати за фахом він не міг.
Акторські роботи:
Їм було дев’ятнадцять [1960]
Прощавайте, голуби! [1960]
Друг мій, Колька! [1961]
Пригоди Кроша [1961] На семи вітрах [1962]
Бий, барабан! [1962]
Хід конем [1962]
Без страху і докору [1963]
Перший тролейбус [1963]
Казка про втрачений час [1963]
Місто майстрів [1965]
Тридцять три [1965]
Надзвичайна доручення [1965]
Невловимі месники [1966]
Балада про чердачники [1966]
Формула веселки [1966]
Чорт з портфелем [1966]
Трембіта [1968]
Золотий годинник [1968]
Таємниця залізних дверей [1970]
Джентльмени удачі [1971]
Дванадцять стільців [12 стільців] [1971]
Тримайся за хмари [1971]
Зірки не гаснуть [1971]
Золоті роги [1972]
Велика перерва [1972]
Іван Васильович змінює професію [1973]
Ця весела планета [1973]
Великий атракціон [1974]
Зірка екрану [1974]
Афоня [1975]
Соло для слона з оркестром [1975]
Весільне пригода [1975]
Мама [1976]
Дванадцять стільців – М. Захаров [1976]
Міміно [1977]
Живіть в радості [1978]
Нові пригоди капітана Врунгеля [1978]
Космічна одіссея 2010 року [1984]
Москва на Гудзоні [1984]
Червона спека [1988]
Настя [1993]
Російський бізнес [1993]
«Як артист артисту»
На початку 80-х років Крамаров разом з Олександром Левенбук написав листа президентові США Рональду Рейгану – в минулому теж актору, в якому відверто скаржився на свою долю. Лист кілька разів прочитали в ефірі радіостанції «Голос Америки».: “Шановний пане президенте! Старенька, ким би вона не була, скаже вам правду, але не всю. Дійсно, глядачі досі сміються над героями моїх фільмів, але особисто мені самому зараз не до сміху. Я не вмираю з голоду, але не одним хлібом живе людина. Допоможіть мені знайти у вашій великій країні можливість працювати за фахом. Моя нинішня велика країна, мабуть, допомогти мені в цьому питанні не може … »
Кажуть, цей лист тричі читали по «Голосу Америки». Може, про його існування дізнався і Рейган.
Савелій Крамаров покинув СРСР 31 жовтня 1981 року з документами на виїзд з СРСР до Ізраїлю і прибув до Відня – в той час між СРСР та Ізраїлем не було прямого сполучення, оскільки СРСР наприкінці 60-х років розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем після чергового арабо- ізраїльського конфлікту. У Відні його зустрів імпресаріо Віктор Шульман, який організував гастролі Крамарова в Європі, Америці, Австралії, Ізраїлі, Японії. У Лос-Анджелесі Крамаров став зніматися спочатку в рекламі, потім і в кіно.
Робота в США
У 1982 році Савелій Крамаров переїхав до США. В то время режиссёр Пол Мазурски приступал к съёмкам антисоветской комедии «Москва на Гудзоне» и взял к себе Крамарова вместе с актёром Ильей Баскиным, с которым Савелий снимался в России в «Большой перемене». В фильме Крамарову досталась роль кагэбэшника Бориса. Три большие сцены с участием актёра, стали, пожалуй, самыми смешными эпизодами в комедии.
Вскоре Савелий снялся в фильме «2010», где играл советского космонавта Владимира Руденко. От актёра требовали большей шаржированности образа А он сопротивлялся, утверждая, что в СССР космонавтами могут стать только отважные и образованные люди, но никак не идиоты.
В комедии «Возвращение Моргана Стюарта» Савелий Крамаров сыграл дворецкого Ивана, находчивого малого в доме американских богачей. Выходец из России, он замечательно освоился на новом месте, да ещё и учит нерадивого хозяйского сына некоторым премудростям вольной жизни, показывая многие проказы подростка.
Своеобразным этапом в становлении актёра в Голливуде стал боевик «Красная жара» с Арнольдом Шварценеггером в главной роли. Крамаров появился там всего на минуту. Но за эту минуту уму предстояло произнести многозначительный монолог от имени некого Григория Мусорского – работника советского посольства, человека раздраженного и амбициозного, не терпевшего пререканий.
Тем временем на родине актёра спешно вырезали его фамилию из титров всех фильмов, где он снимался. Он не упоминался ни в киносправочниках, ни в журналах о кино — вообще нигде, вообще нигде, как будто зрители не знали о существовании такого актёра. Крамарова невозможно было забыть, так как фильмы с его участием не сходили с экранов кинотеатров и телевизоров.
В Штатах Савелий Викторович, обосновался, как хотел всю жизнь – купил дом в лесу, недалеко от океана. Каждое утро пробежки, купание, днём — прогулки по лесу.
Приезд в Москву
В Москву Савелий Крамаров приезжал дважды в 1992 и 1994 годах. В первый приезд почти сразу же отправился на «Кинотавр». Появление Крамарова в Сочи вызвало настоящий фурор. В Москве он навестил старых друзей, а когда показался на Арбате, чуть не был смят восторженной толпой. На телевидении вышло получасовое интервью, где Савелий Викторович рассказывал о своей жизни на фоне американского флага. А потом начались съёмки. Михаил Кокшенов дал актёру главную роль в комедии «Русский бизнес», Георгий Данелия – сразу три разных эпизода в «Насте»
Личная жизнь
Не избалованный отсутствием женского внимания, Савелий Крамаров, тем не менее, всю жизнь мечтал найти «умную интеллигентную подругу» и даже просил друзей посодействовать ему. Дошло до того, что он стал прохаживаться возле модного в 70-е магазина «Лейпциг», поигрывая ключами от своего белого «Фольксвагена», в надежде познакомиться с такой девушкой. Увы, девушки не обращали на него внимания – красотки воспринимали его как дурачка…
Тем не менее Крамаров официально был женат три раза. Первой женой была девушка Людмила. Второй, гражданской, женой стала Маша. Третью жену Марину он нашёл уже в Штатах. Марина родила ему дочь Басю которую Савелий Викторович обожал. После развода с Мариной он сохранил с ней хорошие отношения только ради дочери. Последней женой Крамарова стала Наталья Сирадзэ. Они прожили вместе меньше года, она его и похоронила.
Последний год жизни
В Январе 1995 года у Савелия Крамарова обнаружили рак прямой кишки. В начале февраля его прооперировали и назначили усиленный курс химиотерапии. В тот же период у него начался острый тромбоз в ногах. Позже тромбы разошлись по всему организму, включая мозг. Весь май, после двух инсультов актёр лежал в госпитале слепой, немой, парализованный. Олег Видов сообщил в Москву, что Савелий Крамаров может только слышать, и просил прислать ему телеграммы, а потом, в очередь с Наталией часами читал тысячи посланий любимому артисту с родину.
Русский актер Савелий Крамаров похоронен на американских Холмах забвения — еврейском мемориальном кладбище.
Автор памятника — Михаил Шемякин. Это он придумал высокое надгробие, на котором стоит простой гримерный столик. На нем — театральные маски и раскрытая книга с названиями любимых нами кинофильмов: “Друг мой, Колька”, “Неуловимые мстители”, “Джентльмены удачи”, “Двенадцать стульев”, “Большая перемена”… Это лучшие комедийные роли Крамарова. Увы, так и не нашлось режиссера, который предложил бы ему серьезную драматическую роль. Для такого поступка требовалась не только смелость, но и умение посмотреть на вещи с неожиданной, нетрадиционной стороны.
И тогда Савелий гениально сыграл такую роль в жизни. У нее есть только один недостаток — ее нельзя повторить на бис.
В 2004 году, в США и России вышел документальный фильм « Савелий Крамаров . Джентльмен удачи», посвященный жизни и творчеству Крамарова . Автор сценария и продюсер — российский и американский тележурналист Михаил Файнштейн. В картине принимали участие коллеги и близкие друзья актера: Наталья Сирадзе, Марк Розовский, Татьяна Сорокко, Серж Сорокко, Илья Баскин, Пол Мазурски, Александр Левенбук, Виктория Токарева, Наталья Фатеева, Константин Райкин, Олег Видов и др.[4] Картина была выдвинута на соискание премии российской телеакадемии «ТЭФИ».