Френдесса моя – читаю – чи то плакати, чи то сміятися:
кілька днів тому (за півгодини до історії з пряниками) сперечалася з домашніми про ідею мера Лужкова розганяти снігові хмари. точніше, про який спостерігається неозброєним оком провалі цієї ідеї. ну, Москва ж засипало-таки, мабуть, з гармати по горобцях по хмарах промазав. або звідки вони там збиралися стріляти?
брат категорично не розумів самої безглуздості задумки: йому здавалося, що завдання це не тільки здійсненне (у що я охоче вірю, до речі), але й осмислена.
тобто позбавляти місто снігу за допомогою чарівних гармат дебільних експериментів – це начебто нормально. зате комунальники зможуть зітхнути спокійно. і ці, як їх, автомобілісти.
в те, що задумка ця на межі абсурду (давайте за допомогою яких-небудь чарівних пасів ще й дихати перестанемо? а то стільки енергії зайвої на дихання витрачається!), та й економія сумнівно, а всієї користі від неї хіба що фан, брат мені не вірив категорично.
і сперечався, сперечався! я навіть пошкодувала, що подружки моєї гуглічкі поруч немає. ужо вона б йому про дилетантів що-небудь повідала. і про заклинання хмар.
а зараз прочитала в журналі статтю на цю тему.
і одну фразу звідти, мабуть, процитую: Можна і шамана запросити, – говорить один з головних метеорологів країни, директор Росгідромету Роман Вільфанд, – щоб він посилено дивився у хмари, і через деякий час з хмарами обов'язково що-небудь та відбудеться. Тільки сам шаман тут буде ні при чому.
пошлю братові про шамана, нехай насолодиться.
ааа, ще геніальне там: загроза мера Москви реальна!
загроза, розумієте? він пальчики небом загрожує, наш пустун.