У добрій половині дитячих книг, історій того роду, де звичайні діти розповідають про свого звичайного життя, є розповідь про те, як дорослі ставлять дитину на табуретку, щоб він читав вірші перед гостями. Ну і дитина потім звичайно ображається і переживає, і взагалі він цього не любить, коли дорослі змушують ерудицією блищати.
Найчастіше так от переконливо написано, що всім батькам світу соромно має стати за цю табуретку …

Я звичайно розумію, що в мене небагатий життєвий досвід, але в моєму дитинстві не було жодного подібного епізоду. Сина теж не доводилося просити. Подзвонила мамі, та сказала, що не пам’ятає нічого подібного.

Скажіть, друзі, а що, правда когось в дитинстві примушували демонструвати поетичні знання з табуретки? Або ви систематично змушуєте дітей це робити? Чи це просто міф і усталений літературний штамп із серії “дорослі часом дурніші дітей і пригнічують їх волю на догоду своєму тупому марнославству”?

Так, подумала ще, що серед моїх знайомих є такі активні показові діти, які б із задоволенням почитали будь-які вірші, хоч з табуретки, хоч де, просто так і щоб все навколо захоплювалися:)