Ось здавалося б.
Адже живу ж я якийсь духовним життям, читаю там щось по складах, скреби себе в потилиці, часом, зривають від відчутого в танок на столі, збиваючи кірзачамі порожні пляшки, зачіпаючи довбешкою бахромчатий абажур.
Пишу ж я листа схвильованим стилем, люто возюкая огризком хімічного олівця по обгорткового паперу, виводжу буквиці, бігаю на пошту, лаюся з поштовими, мусолять марки.
Люблю там, мабуть, когось. Ридаю в телефонні трубки, благаючи не забувати й того інше. Під звуки смертельного танго притискаю ж до своєї могутньої грудей чиїсь обпікають шовку. Або чиїсь сніжинки на віях я цілую, а ви як думали – цілую. Не все ж мені по кубла шлятися. Потрібна і розумна частка романтизму.
Працюю я, напевно. Пред'являю пропуск, перераховую в затхлій підвалі прілого готівку, будую плани розвитку, вивішую накази, тягала за волосся наказових, постійно підписую щось.
Ось постригся я у гомосексуального перукаря.
Купив нового трубкового тютюну.
Ганявся по займанщини за собаками.
Машину копаю.
Підглядав як сусідка водить до себе інтер'єрного стиліста.
І взагалі все так насичено, ігристе, гостро.
А ось повернешся з партії в сквош і тільки мордочкою своєї в ганчір'я втупитися є сили.
А в ЖЖ не написав – вважай і не було нічого.