Передання доносять до нас три версії заснування цього городища.
За першою з них у далекого предка Альберді було троє синів – Егі, Таргим і Хамхі і по іменах їх і були засновані три баштових комплексу.
За другою версією заснували Егікал нащадки заби, які раніше жили вище і пізніше спустилися нижче і заклали Егікал. Пізніше до них підсів інші.
Третя версія свідчить, що колись в ці краї прийшла людина на ім’я Егі зі своїм племенем і був він родом з боку Вірменії і що він попросив дати тимчасово йому пожити на цих землях. Через якийсь час Егі відмовився йти, заклав вежі і почав війну в результаті якої втримав території.
_____________

В Егікале зосереджено більше сотні різних споруд: крім жител для мертвих, живі побудували бойові, напівбойовому, житлові башти з усілякими прибудовами, потужні оборонні стіни, які розділяють групи будівель на замкові комплекси. Розкид датувань – від ХІІ до ХVIII століття.
Але більшість будівель Егікала було зведено в період з кінця XVI до початку XVIII століття. Ступінь схоронності, скажімо так, дуже різна. Колись в селищі було 4 бойових вежі, з них повністю збереглася лише одна. Але збереглася прекрасно: струнка, навіть витончена бойова вежа XVII століття височіє над стародавніми руїнами, немов непідвладний часу символ цих місць.
Висота вежі – 27 метрів, її неможливо не помітити. На зовнішніх стінах вежі є загадкові зображення людської фігури з розставленими руками і ногами, нагадують хрест.

© РІА.Турізм / Сергій Новіков

Нещодавно вежа була відреставрована (в рамках загальної реставрації комплексу), до однієї зі стін спеціально для туристів приробили залізну драбину. По сходах можна піднятися на висоту одного ярусу (близько чотирьох метрів), заглянути в отвір, що колись служив входом, і оглянути перекриття: чотиристоронній помилковий звід. В одному з кутів цього зведення видно лаз на третій поверх.
Решта вежі Егікала дуже різноманітні. Прямокутні і трапецієвидні, двох-, трьох-і чотириповерхові, з плоским дахом і парапетом. У деяких веж були лоджії і навісні балкони. На стінах багатьох веж можна помітити петрогліфи і малюнки фарбою. В основному це солярні знаки, людські фігури або лабіринти.
Численні склепи і святилища Егікала теж вражають різноманітністю. Поховання – підземні, напівпідземні та надземні. Релігійна приналежність теж різна: є й домусульманскіх, і мусульманські. На деяких плитах мусульманського кладовища збереглися написи арабською в’яззю.
Серед надземних склепів є і порівняно невеликі, одноярусні, є і триярусні гіганти, складені з величезних каменів. Практично всі склепи мають таку ж, як у бойової башти, пірамідальну дах, увінчану конусним каменем. Вхід на кожен ярус нагадує лаз в півметра завширшки і висотою.

Клани

Бохтор-наьк’ан

1. Богатирьови – Ешка-бохтар – прож. в г.Назрань.
2. Озіеви – ПТР. від Ешка-бохтар – прож. в с.Гамурзіево.
3. Егіеви – прож. в аулі Егі-кіала.
4. Ведзіжеви – ПТР. від Богатирьових – прож. в с.Пліево, в с.Барсукі
5. Алакіеви – ПТР. від Ведзіжевих, прож. в с. Ср.Ачалукі.
6. Дахкільгова – ПТР. від Богатирьових, прож. в с.Долаково і Гамурзіево.
7. Хаматханови – ПТР. від Дахкільгова, прож. в г.Малгобек.
8. Гірєєво – ПТР. від Богатирьових, прож. в с.Базоркіно.
9. Наурузови – ПТР. від Богатирьових, прож. в с.Базоркіно.
10. Абієвим – ПТР. від Богатирьових, прож. в Ср.Ачалукі.
11. Інаркієва – ПТР. від Богатирьових, прож. в г.Назрань.
12. Сакалова – ПТР. від Богатирьових, прож. в с.Сурхахі.
13. Гандарови – ПТР. від Богатирьових, прож. в с.Мужічі.
14. Бейгови – ПТР. від Сакалова, прож. в с.Ср.Ачалукі.
15. Сосланбекови – ПТР. від Дахкільгова, прож. в с.Долаково
16. Гемербіеви – ПТР. від Богатирьових, прож. в с.Ср.Ачалукі, с.Базоркіно.
17. Сіскалови – ПТР. від Ведзіжевих, прож. в с.Ср.Ачалукі.
18. Цуров – ПТР. від Дахкільгова, на ім’я матері.

Газг-наьк’ан

1. Газдіеви – прож. в г.Назрань, в с.Базоркіно.
2. Базоркіни – ПТР. від Газдіевих, прож. в с.Базоркіно.
3. Баталова-ПТР. від Газдіевих, прож. в с.Базоркіно.
4. Базгіеви – ПТР. від Газдіевих, прож. в с.Екажево.
5. Газієв – ПТР. від Газдіевих, прож. в с.Барсукі.
6. Джандигови – ПТР. від Тангіевих, прож. в г.Назрань, в С.Н.-Корт.
7. Шішханови ПТР. від Джандигових, прож. в с.Каскім.
8. Мініеви – ПТР. від Газдіевих, прож. в с.Барсукі.
9. Хуніеви – ПТР. від Газдіевих, прож. в с.Барсукі.
10. Егіеви – ПТР. від Газдіевих, прож. в с. Каски.
11. Бузуртанови – ПТР. від Газдіевих, прож. в с.Каскім.
12. Тангіеви в братстві з Газдіевимі, ​​прож. в г.Назрань, в с.Сагопші, Бозоркіно.
13. Ужахови – Ужахов-накьан в братстві з Газдіевимі, ​​прож. в г.Назрань, с.Барсукі, Бозоркіно.
14. Цокаеви – ПТР. від Озіевих, прож. в с.Гамурзіево

Оуш-наьк’ан

1. Аушев – прож. в с.Сурхахі, г.Назрань, С.Н.-Корт, Екажево.
2. Аушев-2 вихідці з Чечні, прож. в деяких селах Інгушетії.
3. Майсігоеви – ПТР. від Аушева, прож. в г.Назрань, С.Н.-Корт.
4. Мархіеви – ПТР. від Аушева, прож. в с.Гамурзіево.
5. Толдіеви – ПТР. від Аушева, прож. в с.Екажево, г.Назрань.
6. Бейгови – ПТР. від Аушева, прож. в Ср.Ачалукі.
_________

_________________

Далекі наші предки вийшли з Фяра-Егікала1 – найвідоміших веж Інгушетії. Багато знаменитих родів вийшло звідти. В Фяра-Егікале знаходиться башта бохтар. Він є родоначальником багатьох родинних пологів. Як я пам’ятаю, його нащадками є прізвища: Богатирьова, Ведзіжеви, Інаркієва, Гандарови, Гірєєво, Наурузови, Сакалова, Абієвим, Гамурзіеви, Гуражеви … Інших зараз не згадаю. До них до всіх належимо і ми, Дахкільгова. З мною перерахованих найбільш близькі нам Ведзіжеви і Гамурзіеви. Сьогоднішнє село Гамурзіево заснували Богатирьови.

Ось перелік наших прямих предків, яких я пам’ятаю: першим є Ега, потім йдуть бохтар, Іта, Касі, Салі, Андарі, потім йде наш Дахкільгов. У нього були сини Гостемір, Солтамак, Оза, Беттіг і Марзбік. Наша родова гілка йде від Гостеміра. Його сини, Долак і Кайтуков, були царськими офіцерамі2. Мій батько Боскар, син Кайтуков, також був офіцером. Уже на старості років Боскар взяв із собою свого старшого сина Ельберда і здійснив паломництво до Мекки. З тих пір їх стали називати Боскар-хаджі і Ельберд-хаджі. У мого діда Кайтуков і батька Боскар-хаджі були свої загони, які охороняли Владикавказ і Назрановському поселення від черкесів і від шамілевскіх воїнів. Мій дід і батько славилися по всій Інгушетії і вони були дружні з такими відомими чоловіками, як Мочка Базоркін і Малсаг Долгов.

Оскільки ти хочеш знати про старовинне, я тобі для початку розповім про Андарі, батька нашого предка Дахкільгов. У ті часи ще не говорили – ти Дахкільгов, а ти Ведзіжев, – всіх називали Богатирьовим. І ось, шестеро з них, а з ними і наш Андарі, пішли в сторону Ельхотово до черкесам3, які тоді там жили. Поїхали вони купити коней і тому прихопили з собою вдосталь золота і срібла. Йшли вони до черкеського князя Ахло. Не доїжджаючи до його володінь, вони побачили хороший табун коней. Їх охороняли добре озброєні пастухи. Приїхали наші до князя Ахло і попросили продати їм двадцять чи тридцять коней. Ахло був надмірно пихатим і не любив інгушів, тому він і не збирався продавати їм коней. Щоб не сказати «я коней вам не продам», він заломив ціну, в два-три рази вища від належної. Наші знали ціну коней і тому сказали, щоб князь не заламував ціну, а вів торг по справедливості. Однак князь уперся на своїй нездійсненною ціною. Він навіть не запросив в будинок втомлених з дороги гостей4. У ті часи, не те, що сьогодні, чоловіки не торгували ціну.

Зганьбленими пішли звідти наші чоловіки. Тамада сказав, що і черкеські князі бувають різні; поїдемо до іншого князя. Коли закінчилося обговорення, тоді Андарі, як молодший, сказав своє слово. Він запропонував викрасти у Ахло його табун. Вважаючи себе ображеними, наші вирішили покарати князя – викрасти його табун.

Пастухи ахлоевского табуна на ніч напивалися «масхамом5» і, виставивши одного сторожа, мертвецьки засипали. Наші дочекалися часу після півночі і до світанку накинулися на пастухів і всіх їх зв’язали. Погнали вони табун до Тереку. Двоє гнали табун справа, інші двоє – зліва і двоє позаду.

Пригнали табун до Тереку і зупинилися. Тамада приклав вухо до дороги і почув кінський тупіт. Тамада сказав Андарі, що за ними мчить погоня і її необхідно відображати, поки табун не пережене через річку. Чому йому, та тому, що він був молодшим і був умілим стрільцем.

Погнали табун через річку, а Андарі зачаївся на якомусь кургані. Лише перегнали половину табуна, як приспів погоня. Андарі пострілами став відбивати її. Погоня зупинилася і зачаїлася. Тим часом весь табун перегнали через річку. І тільки Андарі спробував відірватися від погоні, як вража куля наздогнала його. Він загинув і тіло його залишилося у ворогів.

До Ахло послали когось осетина запитати, за що він поверне тіло Андарі, а також попередити, що якщо буде тілу нанесено каліцтво, – за це князь поплатітся6. Ахло зажадав повернути табун і, понад це, доплатити потрійну вартість табуна. Хлопець з Ведзіжевих (пам’ятав я його ім’я, але забув) сказав: «Я візьму в полон когось з дому князя Ахло».

Вночі він прокрадався, вдень таївся і, нарешті, зачаївшись поблизу житла Ахло, став стежити за йдуть і приходять. Так минуло кілька днів. Побачив він племінника князя Ахло, провідного коня до річки. Підійшовши до неї, племінник залишив зброю на березі, увійшов у річку і став купати коня. Раптово вискочив хлопець з Ведзіжевих ударом по голові оглушив його, сунув в мішок, разом з ним скочив на коня і кинувся навскач. Потім знову послали до Ахло сказати: «Якщо ви не повернете тіло нашої людини, то у нас буде труп вашого людини».

А що робити? Повернули тіло Андарі, але без одного ока. Лішівші одного ока, цього племінника князя повернули ім. Адже було ж їм сказано, щоб вони не знущалися над трупом.

У той час наші предки жили то в Егікале, то в Ангуште7. Тіло Андарі повезли в гори і поклали в склеп8.

Коли Андарі загинув, будинки залишилася його молода дружина з Євлоєвих. Ніхто не знав, що вона в положенні.

В той день, коли брати почали ділити батьківську спадщину, вона в стайні народила хлопчика.

Ділять брати спадщину і бачать, що їх молода невістка підійшла до росшей на краю двору груші і обв’язала її стовбур мотузкою. Їй було незручно сказати дівера, що у Андарі з’явився спадкоємець і тому вона так вчинила. Хтось послав свою дружину запитати її, чому вона так вчинила, на що отримала відповідь: «Там в яслах лежить якийсь мишеня-Дахкільгов». Вона соромилася сказати, що народила хлопчика і тому алегорично назвала його мишонком9.

Пішли подивитися і побачили в яслах сплячого хлопчика-здорованя. Тут же йому виділили рівну з усіма частку спадщини. Євлоєва забрали його матір до себе. Хлопчика виховували його дядька. Жили вони в Ангушт. Сільська дітвора дражнила хлопчика ім’ям «Больг-Дахкільгов», т. е. «Сирота-Мишеня». Але хлопчик не звертав на те уваги. Якось його дядько почув це прізвисько і обурився: «Що я чую? Тілом ти більший і сильніший їх, а ведеш себе як слабак. Вдар одного з них, інші стануть тебе боятися ». «Я цього не роблю тому, – почав виправдовуватися Дахкільгов, – що напевно завдам їм каліцтво, а їхні батьки зі своїми претензіями будуть звертатися до вас». Дядя сказав: «Вдар так, щоб не було каліцтва».

Грали діти і один з них подражнив його, сказавши «Сирітка-Мишеня». Тоді наш вдарив його по заду, та так, що він цілий місяць не міг ні сідати, ні на спині лежати. З тих пір ніхто не міг його дражнити сиріткою, а ім’я мишеня так за ним і закріпилося. Виріс він і в помсту за свого батька вбив трьох князів. Черкеси боялися ангуштінцев, і ворожнеча на цьому заглохла.

Дахкільгов був великої статури і був «Бугу» – борцом10. Будь-якого борця він хапав і в момент валив на землю. Якось на свято в Ангушт приїхали грузини і привели з собою здоровенних трьох борців. По одному їх усіх трьох Дахкільгов здолав. Присутній там грузинський князь попросив його піти з ним до грузинського царя. Цар зробив його воєначальником. Сім років прослужив там Дахкільгов і повернувся з великою богатством11. У Дахкільгов було шестеро синів. П’ятеро з них перейшли жити туди, де зараз знаходиться село Гамурзіево. Потім Дахкільгова перейшли жити в село Долаково.

________________

У 1970 р. від 66-річного жителя села Долаково Ахмета Боскур-Хаджіевіч Дахкільгова записав І. Дахкільгов.

1 «Фяра» – архаїзм. Мав значення «благодатний».

2 Вони були командирами міліцейських загонів початку і середини 19 століття. У той час міліцією називали платне ополчення.

3 Тут маються на увазі кабардинці, яких інгуші поперемінно називають і черкесами.

4 Не запросити приїжджого в будинок вважалося безтактністю і образою.

5 По-кабардинська «масхама» – алкогольний напій, типу «браги», «медовухи».

6 Згідно інгушської етики, не допускається знущання над трупом ворога.

7 Гірські жителі, перейшовши на проживання в Ангушт («Великі інгуші»), продовжували зберігати свій зв’язок з древніми гірськими володіннями.

8 В доісламський період інгуші клали тіла покійних в родові склепи.

9 Не було прийнято говорити «мій син», «мій чоловік», «моя дружина» і т. д. Замість них вживалися описові назви або іносказання. Тут мати замість того, щоб сказати «мій хлопчик (син)», алегорично назвала його мишеням.

10 Тюркське і російське слово «бугай» є і в інгушському мовою з тим самим значенням. Крім нього, цим словом інгуші називають і борця.

11 Одним з дохідних промислів колись було найманство інгушів в грузинські війська. Войовничість інгушів відзначена багатьма дослідниками.

І.Дахкільгов
_________