“Ніжний удар обухом по голові” – в цю фразу найкраще вкладається суть того, що відбувається.
Третя дитина, шістнадцятирічна дівчина. Суїцид. Нетиповий для дівчати, до речі.
Жалко маму, вона живе роботою. Шкода цю дурочку, яка намагалася сховатися в петлі від нещасної, любові і тяжкого життя.
Або не дурочку? Яке я маю право так говорити про неї?
Хочеться вірити, що вона знайшла спокій, що не буде повторень її вчинку іншими. Хочеться, але не виходить …
__

Мені ж організм показує, як він щиро любить інфекції і запалення. Ходити не можу, нігті не злазять і не заживають, зате сочиться якась рідина і все це справа покривається кіркою; З харчуванням, теж ніяк, шлунок мстить, але ці кульбіти хоча б можна загасити малою кількістю стратегічно правильною їжі або її повною відсутністю. Чого не зробиш з горлом, носом і вухами. Запалення-боляще-гною мрія отоларинголога. І моск набатами “аняяя-хуйняяя”.
Бачу себе з боку, хочеться плакати сльозами горючими.