Під катом – небагатослівний розповідь про мою поїздку в теплі краї, багато фотографій і тези про те що телефони Nokia – зло.
Вирушаючи на Крит я запасся трьома паперовими путівниками, десятком електронних (у форматі. Pdf вони були закинуті на SD карту в моєму телефоні) і чотирма різними програмами навігації – ну щоб вже точно не заблукати і не упустити чогось цікавого.
Ще я сильно заздалегідь купив мегаподробную карту Криту, але за день до від’їзду дружина випадково прибрала її в стіл і карта на острів імені самої себе не поїхала. Але хіба це проблема – з таким-то кількістю довідкової інформації?
Тим більше що я, як людина обережна, кілька путівників. Pdf роздрукував на всяк випадок.
Вийшло листів 200, але зате як зручно – папір дуже придалося для загортання склотари яку ми пакували їдучи, для записок працівникам готелю, а ще – для затирання бризок від розбитого вина (в ході відпустки я расхлопал аж два келихи). Я дійсно не міг заблукати на Криті – тим більше що на додаток до мого телефону з купою карток була взята старенька Нокія Н97 – “на лице жахлива”, але з традиційно гарною Нокіевской навігацією.
Забігаючи наперед скажу, що орієнтуватися на Криті в підсумку довелося по навігатору який я взяв напрокат разом з автомобілем, а також з безоплатної карті виявленої в бардачку. Справа в тому, що відразу після заселення в номер я вийшов на терасу, щоб встановити і зафіксувати в програмах навігації координати готелю. Тут-то мій Samsung Galaxy S, без нарікань пропрацював цілий рік, намертво і завис. Раз із п’ять перезагрузив його, я махнув рукою, переставив СІМ-карту в Нокію, зафіксував готель, і відправився на таксі в розташований неподалік (всього лише 2 кілометри) селище – вечеряти.
Темніє на Криті рано. Годині о 6 вечора призахідне сонце виливає на острів з усіма його мешканцями дивовижно красивий світло, через якого все навколо набуває дуже теплий, бронзовий відтінок. Правда, насолоджуватися красою можна не дуже довго – сонце поспішно заповзає за гори і настає непроглядна темрява. Я про темряву тому розповідаю що повертатися в готель ми вирішили пішки. Захотілося, знаєте, прогулятися.
Озброївшись телефоном Нокія я рішуче повів дружину по найкоротшій дорозі – на екрані телефону було чітко і ясно намальовано куди йти, погода була прекрасною, а повітря – по цьому повітрю я буду сумувати все життя. Ми крокували і насолоджувалися перебуванням на півднях, єдине що трошки бентежило – йти довелося якось аж надто далеко для півтора кілометрів які обіцяв нам чудовий фінський телефон. Більш того таксі нас щастило по рівнині, а ми вже більше години йшли в гору.
Причому, судячи з усього, гора була дуже високою. Оглядітися було нереально – навколо тьма непроглядна, місяць ще толком не світила, ліхтарів вздовж дороги – жодного. Мабуть телефон Нокія вирішив помститися мені за те що я весь останній рік відгукувався як про нього так і про його виробника невтішно – тому як вийшли ми в підсумку до мальовничого обриву на схилі височенною гори. Далеко попереду сяяв вогнями невідомий нам місто, під нами був обрив глибиною в кілька сотень метрів, а на дні його – не те пустир, не то звалище.
Телефон запропонував рухатися прямо туди, в порожнечу пообіцявши що вже там, всього через якихось п’ятдесят метрів буде готель. Але я вже все зрозумів, телефон відключив і швидко-швидко пішов второваною доріжкою під гору. Як не дивно через хвилин 15 ми вийшли до стоянки таксі – тієї самої, від якої йшли майже дві години петляючи. Після повернення в номер я першим ділом деактивував гадину фінського виробництва – вже точно назавжди. І взявся оживляти Самсунг – він, на щастя, виявився повністю справний, а зависав виключно через чомусь не перенесла перельоту картки SD – при спробі ону проіндексувати.
Після установки запасний карти телефон негайно заробив, єдине – я залишився без електронних путівників, але зате – з повною версією серіалу «Кордон – тайговий роман» (її я записав на другу картку на випадок виникнення туги за Батьківщиною). Втім, назавтра з’ясувалося, що і справний Самсунг для повноцінного орієнтування по незнайомому острову підходить погано – з відключеною передачею даних у роумінгу він визначав місце розташування нестерпно довго – мінімум хвилин за п’ять.
Включення мобільного інтернету проблему вирішувало (тоді телефон «знаходився» секунд за 15), але це могло бути не бюджетно і я взяв напрокат «звичайний» навігатор. По закінченні поїздки я прийшов до висновку, що путівники тягнути з собою не коштувало взагалі – на місці їх читати ніколи і лінь, а найвідоміші пам’ятки при найближчому розгляді розчаровують, м’яко кажучи.
Як приклад наведу «знаменитий райський пляж де знімали рекламу Баунті» – цитата з путівника. І ось ще, звідти ж – «екзотичний пляж Вай – це тропічний рай з обширнейшими заростями пальм, які існували ще й античні часи і є унікальними для Європи». Останнє, до речі – чиста правда. Для Європи дійсно унікальний пляж без роздягалень. Розгублені відпочиваючі відправляються переодягатися в пальмові зарості, але по-перше там теж людно, а по-друге – тут і там насрати (туалетами райський пляж також не багатий). Пізніше мені розповіли, що і те і інше можна було знайти десь в районі автостоянки, але до неї шлях неблизький, та й покажчиків ніде немає.
До того ж Крит прекрасний сам по собі і немає потреби їхати кудись конкретно щоб набратися вражень. Їзда за принципом «куди очі дивляться» куди продуктивніше – види невимовної краси зустрічаються тут на кожному кроці, а туристу всього лише і залишається, що радіти життю і фотографувати.