А це значить, що всі прибалти, Бендерівці та інша нечисть братія націоналістів готуються до чергового знесенню радянських пам’ятників … Все як зазвичай.

Всім ми пам’ятаємо жахливі кадри грудня 2009 року, коли в Кутаїсі грузинська влада демонтувала (а на ділі банально підірвали) Меморіал слави, присвячений перемозі у Великій Вітчизняній. Подібні випадки ми можемо споглядати сьогодні повсюдно. Країни колишнього соціалістичного табору намагаються з усіх сил відхреститися від радянської спадщини,   нехай навіть і ціною прославлення фашистських злочинців. Черговою метою став монумент Слави і братської могили в   місті Турка в Львівській області, де поховані 43 полеглих воїна.

Депутати міста Турка проявили дивну одностайність в питанні знесення монумента. 24 з 30 народних обранців (мабуть якісь обранці, такий і народ) проголосували “за” і лише один “проти”. Мотивували свої дії вони тим, що хочуть перетворити центральну площу міста і позбутися старих, нікому не потрібних монументів. Мабуть ніхто з присутніх у цей день “патріотів” не спромігся ознайомитися із законом «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», який і на Львівську область розповсюджується теж.

Львівська область посіла перше місце в світі за кількістю знищених пам’ятників, присвячених Великій Вітчизняній війні. Мабуть панів лякає одна думка про те, що в їх “незалежной” землі лежать кістки людей, які ціною свого життя дозволили жити їм. Недалеко від містечка Комарно активісти знесли камінь, височів над братською могилою, в якій покояться тіла полеглих прикордонників, які в 1941 році намагалися зупинити натиск німецьких орд. Мабуть ці люди готові воювати навіть з мертвими за свою незалежність. Лицемірство цих людей переходить всі межі.

Як сказав заступник українського антифашистського комітету Олександр Калинюк: «При цьому українські націоналісти різко засуджують, коли знищують на Україні або в сусідній Польщі пам’ятні знаки, присвячені бандерівцям з УПА (Української повстанської армії), тут же вони згадують про Женевської конвенції 1949 року, в якій зазначено, що «кожна держава, на території якої розташовано військове поховання, зобов’язана його упорядкувати і не допускати наруги».

Особливо завзято на заході України намагаються демонтувати пам’ятник радянському воїну в місті Стрию, де народився Степан Бандера. Мабуть це пам’ятник діє на місцевих ветеранів лісових воїн з чекістами як часник на вампірів. І заважає примарі Стьопи Бандери відвідати рідні краї. У Львові неофашисти борються за знесення монумента Слави. Скрізь йдуть маленькі, локальні війни. Мабуть воювати з пам’яттю про полеглих нині модно. Так адже зручніше. Адже вони вже померли. А живі адже можуть і по морді дати.

У Прибалтиці теж намагаються викорінити дух радянського війна. Литва вихваляє вбивць тисяч литовських євреїв, закликаючи спорудити пам’ятник партизану Бронюса Лесіса, якому 16 квітня виповнилося б 90 років (але слава Богу не виповниться). Цей бравий вояк, що вважалися під зловісним ім’ям Ніч, будучи “акулою пера” свого часу, вступив в литовську визвольну армію. Його чудові вірші, просочені болем за гибнущий під градом радянських куль Вермахт, настільки зворушили командування німців, що ті взяли його в школу розвідки Абверу, де він пройшов підготовку під керівництвом адмірала Вільгельма Канаріса. Після цього бравий капітан ховався по лісах і строчив замітки антирадянського змісту аж до 1949 року, поки не загинув у безславний бою з загонами НКВС, відловлювати і безжалісно винищували таких ось загралися повстанців.

Ініціатива, до речі, прийшла від депутата Ауксуте Скокаускене, яка спекулювала на виборах в Сейм “заслугами” свого батька, який був ватажком ще однієї партизанської зграї, які орудували в литовських лісах. Ці борці з мирним населенням (а жертвами обох були в основному старі, жінки і діти, яких вони безжально спалювали у власних будинках, якщо над ними майоріли червоні прапори) на ділі банальні вбивці і шибеники. Тим не менш, в очах депутатів вони герої. Мабуть в Литві поняття про героїзм нині злегка спотворилося. Мабуть, у всьому винен п’янке повітря свободи і паспорти ЄС.

У грузинських властей все ще вистачає совісті не гнобити ветеранів війни, оскільки в країні їх не так вже й мало, і вони можуть дати бій агентам західної пропаганди. Тим не менш, офіційна влада придумали гарну відмовку, заявивши, що громадяни Грузії: «Брали участь не в Великій Вітчизняній, а у Другій Світовій війні проти німецько-фашистських загарбників». І 9 травня знехотя несуть квіти до пам’ятників радянським війнам, які не допустили, що б черевики солдатів вермахту топтали бруківку Тбілісі.

Те, що діється на заході України і в Прибалтиці інакше як свинством не назвеш. Люди, які зобов’язані життям сотням радянських солдатів, полеглих на їхній землі, прославляють тих, хто по ідеї повинен був їх винищити. Навіть у Німеччині усвідомлюють все те зло, що несли фашисти та їхні поплічники. І навіть німці вміють поважати пам’ять полеглих героїв, доглядаючи за могилами солдатів. Мабуть комусь цього зрозуміти не дано.

Оригінал тут: http://repin.info/national/baltics_and_western_ukraine-the_struggle_of_memory