Рівне 3 робочих тижні минуло. Все дуже складно. Розплутати, сподіваюся.

Вихідні веселіше. Їздила до Баракуда в Харків. Дивилися старі відео і фотки, збирали-возили абрикоси, по місту трохи пройшлися. Красиво. Поливалку з ранку, викладений квітами герб Харкова.
Заходила мама Баракуда. Розповіла, що в дитинстві забороняла Олені дружити зі мною.
Думала, що я погано на неї впливаю. Наприклад, про якийсь випадок з крадіжкою сигарет з магазину. Я не крала сигарет. Баракуда зізналася, що мене там не було.
Мама здивувалася нашій дружбі, якій вже більше 30 років. Зізналася, що хотіла б мене в хресні онука. Де я!? Де Харків?!
Вчора поїхали на Старий Салтів. Викупалися, повисіла на тарзанці. Хлопчики проїхали на велосипедах 36 кілометрів. Тільки розклали шашлик да зачую харчі, хлинув дощ. Злива був такий, що промокли до нитки. Знайшли накидку і ходили під нею до машини і назад під вербу. Весело було. Витиралися рушниками, переодягалися в сухе. Ледве встигли до поїзда. Поїзд непоганий, не втомилася. Читала Бергмана. Випила поганого кави. Люди навколо дратують. Багато виродків. Але багато і гарних, мажорних. Багато ефектних баб з відкритими цицьками, в коротких спідницях і на височенних підборах. Такого на Заході зовсім немає або мало. Запитала товстенну провідницю:
– Навіщо ви збираєте квитки?
– Тому що мені потрібно занести їх в журнал, щоб бачити, які місця зайняті.
– Навіщо? Чому б просто не перевірити квитки і все?
Вона майже відразу вийшла з себе:
– Тому що мені треба занести їх в журнал! (Повторила кілька разів)
Довелося сказати, що я все зрозуміла.
Але я так і не зрозуміла, навіщо збирати квитки в поїзді з сидячими місцями, фактично в електричці.