Все частіше замислююся: а адже ми перестали зустрічатися на похоронах і весіллях.
Я в тому сенсі, що зустрічаємося тільки на похоронах, ось як наша сім’я вчора. Я так була рада побачити своїх красивих високих дядьків, я їх дуже люблю, всіх 4 залишилися в живих (дядька Сашу вбили 13 років тому). А ось на весіллях уже – не-а, не зустрічаємося. Мені дядько. Вова за поминальним столом, коли я висловила цю думку, відповідав: – Ну ось ти ж на своє весілля не запросила! Я моментально знайшлася: – На наступну запрошу! Не замислилася не на секунду, просто відчула якусь несправедливість, і відповіла, що перше в голову прийшло.
Тітоньки мої закудахталі: – Що ти, що ти! На срібну запросиш, вам вже недовго залишилося (:-)). І правда чого це я? Срібну, якщо справила, там розводитися вже і не соромно. Вже можна людям в очі дивитися. А так .. Кожні 10 років – не комільфо, чого дарма час працівників РАГСу віднімати. Вони, мабуть, теж люди.
Згадалося, виїжджала я, в черговий раз, з країни назавжди (я іноді їду. І чим навсегдатае покидаю батьківщину, тим швидше я знову в ній) і ми прийшли з чоловіком розлучається. А там якийсь неприємний день, санітарний чи що, і я енергійно пошагала в бік дверей директора. Так, мовляв, і так, кажу, розведіть нас, будь ласка, нам ще в «Ашан» за продуктами, і машину треба встигнути помити. Директор, руки в боки: – Не розведу! Живіть! І пішла по коридору. Ромка їй услід: – Так ми будемо жити! Тільки розведіть! Директорської ходою дама повернулася, очі на півобличчя.
Далі був коньяк в її кабінеті і розводки закоренілих шахраїв:
– Та нам треба, нам фіктивне розлучення потрібен!
– Так у мене і так план не виконаний по реєстраціях, а по розірванню ви вже тридцять восьмі за місяць!
– Ну, давайте розірвемо нас, а ми потім, коли вам треба буде, знову одружимось! На кому-небудь ..
Загалом, тоді якось ми не розлучилися. Я, правда, про це не одразу впізнала, а як голова боліти ранок перестала. Та й то: директор досвідчена, а ми, зелені разведенца, перший раз прийшли. Нас переграти було, шо кошенят.
Ось, до речі, якась китайська філософія філософствує від тому, що кожен оргазм-маленька смерть. Ну, тут – таки так! Тут мені родичі нафіг не потрібні. Інцест, як породження чужої культури мені шкідливий.
Але от було б здорово не зустрічатися і на похоронах теж. І з тієї ж причини! Помер, та ну не останній же раз!
Як думаєте?