Взимку 2010 року міліцією було затримано редактор газети «Правда Златоуста» Валерій Усков, який розносив по під’їздах будинків свої газети.
Масло у вогонь підлила і офіційна преса г.Златоуста, «журналіст» Трубіна видала в тираж цикл «викривальних» статей про екстремізм, фашизм та інша прочая.
З моменту арешту громадянина міліція і ФСБ провели обшуки в квартирі, де проживав даний діяч, розгромили офіс і редакцію, друкарню, що друкувала газети.
Нічого збудливого і протизаконного не знайшли. У своїх свідченнях Усков стверджував, що діяв один і самостійно. Інших учасників «дії, скоєного групою осіб» наслідок виявити не змогло. Через пару днів громадянина Ускова під варти випустили, не пред’явивши йому жодних звинувачень.
Незважаючи на те, що проти Ускова не було зібрано жодних доказів його причетності до протизаконної діяльності, СК і прокуратура г.Златоуста порушили кримінальну справу, вживши популярну 282 статтю і заодно обізвав усе це дійство екстремістською діяльністю. Певне, сподіваючись зібрати доказову базу в ході слідства.
І восени 2010 року людини знову запроторили за грати, майже на 4,5 місяці. А потім знову випустили, тому що прокуратура не змогла пред’явити ніякого аргументованої звинувачення, а суд, зрозуміло, не міг тримати під вартою людину без всяких на те причин.
Справа, шите білими нитками, межу тим тліло. Мер Златоуста Олександр Караваєв і міліцейські начальники “правдоруба” Ускова недолюблювали – практично в кожному випуску своїх видань він критикував і полоскав їх діяльність. А пізніше замахнувся навіть на святе, саму святійшу недоторканність, Губернатора Челябінської області Михайла Юревича!
Слідство налаштовувало екземплярами газети, які мало намір провести через лінгвістичну експертизу, використавши її, як головний доказ провини. І така експертиза відбулася і підтвердила – так, мовляв, література володіє екстремістським толком. Але влада забула одне – експерти бувають не тільки заангажованими і ручними, але й незалежними. Захист Валерія Ускова надала зразки газети іншим, незалежним експертам. І ті винесли протилежне висновок.
Газети, які видавав Усков, важко назвати матеріалом для аудиторії «Ехо Москви» чи «Независимой газети». Вона була розрахована на абсолютно інших людей, простих трудівників г.Златоуста. Якість матеріалу випускаються Усковим газет, спочатку було неказисто, статті рясніли орфографічними та іншими помилками, перепис, ілюстрації були взяті з Інтернету. Пізніше, випуски революційної газети стали виглядати цілком на професійному рівні, з’явилися власні авторські статті. І у простого народу цей різнокольоровий листок користувався більшою популярністю, ніж нудний офіціозний «Златоустівський робітник».
Мережевий журнал «Бегемот’» неодноразово стьобався з приводу якості матеріалу газет, випущених під пера Ускова. Але стьоб та іронія – це одне, а офіційне звинувачення в екстремістській діяльності – це інше. Лінія чинного режиму така, що під поняття «екстремізм» влади на місцях, за вказівкою згори, намагаються загнати всіх незадоволених правлячим режимом. Особливо націоналістів, тобто – їх афішуються любов до Батьківщини і всього російського стає для слідства звичним приводом пред’явити звинувачення в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі і екстремізмі.
Я не прихильник будь-якого націоналізму і навіть його супротивник, але вважаю, що вдивимося людини, які б вони не були – не привід садити за грати і переслідувати його. Господа слідчі, ви вже якщо кому пред’являєте чого – так пред’являйте за справу, а не за поробки. Незважаючи на те, що Російське законодавство недосконале – воно по праву є одним з кращих в світі. І треба просто її знати і вміло використовувати, для того щоб громити неграмотно побудоване звинувачення, випущене руками не знають законодавство слідчих. Нинішня влада дуже хворобливо ставиться до будь-якої критики в свою сторону і часто руками рядових виконавців здійснює досить підлі речі. Але, як виявляється, протистояти цим підлості можна і потрібно, користуючись провалами і прорахунками доказової бази слідства.
17 жовтня 2011 Златоустівський міський суд порахував дії і пред’явлені прокуратурою звинувачення необгрунтованими, таким образів знявши з челябінця всі звинувачення.
Підсумовуючи даний матеріал можна відзначити наступне:
1. Прокуратура не змогла довести провину Ускова ні за однією статтею КК РФ;
2. Людини протримали під вартою довгий час за надуманими звинуваченнями;
3. В офіційній пресі в цей період мусувалася тема екстремізму Златоуста і чільне місце приділялося них саме Валерію Ускову;
4. Златоустівський міський суд визнав громадянина Ускова невинним;
5. І хтось повинен тепер за це відповісти.
Зрозуміло, представники органів влади будуть займатися усілякої тяганиною, відписками, пролонгацією судового процесу, випробовуючи терпіння людини, але, судячи з усього, воно відмінне, а Росія в Європейському суді з прав людини ганебно терпить поразку за поразкою, виплачуючи постраждалим величезні компенсації в євро- тугриках.
Так причому тут екстремізм? – Запитаєте Ви. Так причому тут екстремізм? – Запитую я. А офіційні органи на це питання – мовчать в тряпочку. Їм нічого сказати.
Історія справи Ускова – це маленька крапля в чорному морі несправедливості, яке сочиться з правлячого режиму, але вона показує – боротися за свої права можна і потрібно.
