Перший том нашої епопеї підійшов до кінця. Вчора зробили рентген, все добре. Сьогодні зняли зі спиці (репетував і плакав), переклали на каталку (репетував і плакав) і відвезли в гіпсову. Замурували, демони. Видовище не для людей зі слабкими нервами. Я теж трохи поплакала, коли це побачила. Гіпс займає більше половини тіла, важить більше 10 кг. Але зате сьогодні ввечері ми начебто будемо вдома. Повинні виписати. Попереду ще два томи – гіпс і реабілітація. Гіпс буде строком від 4 до 8 тижнів. Сподіваюся, що все ж місяця нам вистачить, заросте все остаточно. Потім суглоби потрібно розробляти, що це таке. я поки не уявляю. Мабуть, масаж і ЛФК.

Взагалі, Патрік мужньо тримається. Але деколи здає. У нього вже свербіж під гіпсом почався. А гіпс такий, що навіть спиці не почухаєш. Чи не проникнеш під нього ніяк. І за що дітям такі муки? Я йому цитую Фандоріна: “Подолання труднощів – одне з головних насолод життя”. Але в даному контексті це звучить дещо суперечливе.