Монолог далекій дочки.

27 січня 2011 – в моєму особистому житті теж світлий день.
Сьогодні день народження моєї коханої мами!
Всі ми родом з дитинства, всі ми обожнюємо своїх мам. Всі ми, будучи маленькими дітьми, так потребували їхньої любові й ласці. З роками ми всі помічаємо, що наші милі мами з кожним днем стають все більш зворушливими, більш беззахисними, менш усмішливими, більш задумливими. Настав час нашого дорослішання. Прийшов час дарувати нашим мамам відповідь тепло наших сердець, турботу, увагу.
Моя мама зараз саме в такому віці, коли їй так не вистачає мого спілкування. А я так далеко фізично і так, катастрофічно мало, спілкуюся з нею. В основному, це спілкування по скайпу, телефону. Намагаюся прилітати до Уфи, не рідше 1 разу на три місяці. Матуся моя не одна, вони вдвох з татом і донька моя з зятем до неї постійно заїжджають, але серце моє неспокійно від розуміння того, що я позбавлена ​​сама і позбавила свою маму радості нашого постійного спілкування, в силу обставин, що склалися. Дай бог, щоб моє рішення виїхати з Уфи, було вірним, і щоб я ніколи не пошкодувала про нього. Чи не занадто дорогу ціну я плачу за свою кар’єру?
Будь здорова матуся моя, певчік мій солодкоголосий! Молюсь за тебе, про твоє здоров’я, про довгих і щасливих днях твого життя. Нескінченно ЛЮБЛЮ тебе. Я хоч і далеко фізично, але душа моя постійно з тобою, думки мої про тебе, рідна. Тільки твоя любов сама щира і сама безкорислива. Я це знаю. Ми разом. Не сумуй.