Ну, точніше мене зараз назвали Червоною Шапочкою (Хм.. Мене так років 25 тому однокласники називали, і то класу до 4, не далі).

Взагалі, якщо добре задуматися, то да … Дівчинка вміла знаходити неприємності на свою Жозефіна Павлівна! (Не треба мені зараз про віктимології жертви розповідати, угу! Я вже в курсі)
А всього лише і запропонувала людині скласти мені компанію в шляніі по лісах (таки однією там місцями стрьомно, так).
Тижня 2 назад, коли вже вранці сиділи у Лени на кухні, згадали фразу (довго сміялися):
… Мало хто знає, але шапочка насправді у неї була сіра, з вовка. Просто вона носила її м’ясом назовні! %))

А ця версія казки мені подобається

– Старий, розкажи нам казку, – попросили діти.
– Сідайте, шибеники, – лукаво посміхнувся старий і відклав газету. – Я розповім вам казку. Жив-був вовк. Величезний, страшний сірий вовк. Величезний, як вовк, страшний, як крик пенсіонерки з першого поверху, сірий, як мої будні. Вовк жив у лісі, як це водиться у всіх вовків. Величезному вовкові потрібно величезна кількість їжі, але всю дичину в лісі вічно лякали люди: галасливі, грубі лісоруби, співаючі дівчинки, люди, поступово відвойовують у ліси місце для своїх городів і будинків. Величезне, горде тварина початок просто голодувати. Сильний і волелюбний звір, здатний полювати, не міг знайти собі їжі. На стежках, де він колись полював, тепер гуляли діти, голосно співаючи пісні і розлякуючи дичину. І в якийсь із днів вовк не стерпів і кинувся до будинку, який нахабні люди побудували прямо в лісі …
Він увірвався в будинок і проковтнув якусь бабусю. Після їжі він намірився відпочити і приліг на спорожнілу ліжко. Але і поспати йому не дали люди. Заявилася якесь дівчисько, що задає дурні питання. І коли вовк уже хотів зжерти і її, вона підняла крик. На крик прибігли лісоруби і по-звірячому вбили вовка. І навіть над мертвим вовком вони знущалися. Вони розпороли йому живіт і були горді своїм звірством. Так загинув останній з гордих вовків.
– Лісоруби – нелюди! – Гнівно вигукнув один з дітей.
– Я виросту і помщуся їм.
– Ти неправий, – спокійно відповів старий, розкурюючи трубку. – Лісоруби – відважні, сильні люди, які, незважаючи на диких, кровожерливих звірів, трудилися не покладаючи рук в ім’я забезпечення старих і дітей лісом, необхідним для виготовлення будинків, і дровами, необхідними для опалення будинків. Вони працювали в поті чола, коли почули несамовитий крик маленької дівчинки. Страшна картина представилася їх очам в будинку старенької: величезний, страшний вовк, ще шевелящаяся в череві тварини бабуся і ноги маленької дівчинки в пащі звіра. Вовк намагався проковтнути її живцем. Лісоруби не могли не прийти на допомогу старенькій і маленькій дівчинці. І черево вовку вони розпороли тільки для того, щоб врятувати безпомічних людей. І, слава богу, їм це вдалося.
– Дівчинка погана! Дівчинка! – Сказав один з пацанів. – Якби не її дурні питання, ніхто б не постраждав.
– А бабуся?! – Обурено заперечив інший.
– Чорт з нею з бабусею, так?! Зжерли і так їй і треба, так? А якби твою бабусю з’їли?!
– Більш того, вовк прийшов до бабусі по указці цієї маленької дівчинки. – Кивнув старий і випустив хмару диму. – Це ж саме вона розповіла вовку де знайти бабусю.
– Я говорив?! Дівча підла така! – Тріумфуючи сказав перший пацан.
– Ти неправий, – похитав головою старий. – Дівчинка була добре вихована. Вона не могла збрехати вовку, тому що брехати не можна ні в якому разі. Вона несла своїй бабусі пиріжків. Не злякалася дрімучого лісу, тільки для того, щоб улюблена бабуся могла встромити свої вставні зуби в свіжоспечений пиріжок. Щоб бабуся не відчувала себе забутою в своєму будинку в дрімучому лісі. І дівчинка не по своїй волі пішла в ліс. Її відправила мати. Маленьку дівчинку. Одну. У ліс. Через якихось пиріжків …
– Мати дівчинки – погана!! – Вигукнули діти.
– Аж ніяк, – заперечив старий. – Жінка не забувала про свою матір – вона послала їй гостинець. Вона з любов’ю вишила червону шапочку для своєї дівчинки. Адже всім відомо, що більшість диких звірів боїться червоного кольору. Вона правильно виховала доньку в слухняності. Жінка не могла сама віднести гостинець – вона всю ніч поралася з цими пиріжками, і ноги вже не тримали її.
– Старенька! Старенька погана!! Навіщо їй було жити в лісі?! Навіщо?! – Знайшовся один з дітей.
– Стара жінка вирішила провести залишок днів на лоні природи, – спокійно сказав старий. – Їй нічого не потрібно було – тільки спокій, городик і щоб рідні зрідка відвідували її. Але до неї обманом влом сильне, дика тварина й проковтнуло її цілком. Про злому намірі вовка говорить те, що він не втік після скоєного, а надів на себе речі бідної старенької і ліг на її ліжко. Чи це не знущання?!
– Ти нас заплутав, старий! – Ображено сказали діти. – У тебе все виходять то хорошими, то поганими! Хто в цій казці поганий, а?
– А це, діти, від оповідача залежить, – посміхнувся старий. – Як він вирішить, так і буде.
– Значить оповідач бреше? – Хитро примружилася одна дівчинка.
– Жодного слова неправди. Клянуся! – Запевнив дід. – Все так і було, як я розповів.
– Це бред какой! – Тупнула ногою дівчинка. – Жодного слова неправди, а поганими виявляються то одні, то інші.
– Це не маячня, діти. – Піднявся старий і підібрав свою газету. – Це журналістика.

І ще, пам’ятається, у минулорічному фільмі про Червону Шапочку була приголомшлива музика!