“В людині все повинно бути (пре) красиво” … мда … подивишся так і думаєш: ну хоч щось же має бути в людині симпатично. де воно?
але це я так, коли здалеку дивишся. а ближче, то краси багато. просто делікатна вона зазвичай, справжня. йде собі дівчина по вулиці, так собі, а вдома у неї бездомні цуценята на перетримці, або ось дядечко брезклий тупає по доріжці, а він тільки що в лісі збирав пластикові пляшки, щоб красиво було навколо. і скільки таких прикладів. в людині завжди хоч щось та красиво: хоча б десь у шафі піджак красивий захований, як же без цього. прикро просто, що іноді потрапляєш у величезну юрбу, душно, хтось на ногу наступає, хтось дивиться безглуздими очима, хтось злобливо сичить (може, й ти сам) і ось в цій величезній юрбі немає жодного, хто був б гарний хоч чимось. всі будинки щось красиве залишили. якась одночасна забудькуватість. тут-то і думаєш не без іронії: але ж не сказано ж, що завжди. іноді. іноді. в людині буває хоч щось симпатично.