Гаразд, що ще в пробці робити? Курити вже не лізе, у гуглчате затишшя – хто додому пробирається, хто вже вечірній серіал під вечерю дивиться. У телефон я грати зареклася – він мене постійно обіграє. Я ваще себе лошара в ці моменти відчуваю.
Буду пісню складати.
Ні, мабуть, спочатку покурю.
Хочу підставку для ноутбука в машину. На колінах незручно – кермо далеко зовсім виявляється, припадає на пасажирському сидінні однією рукою. Незручно, не по феншую, як говорила Мадінка, поки її не звільнили. А так-небудь таке на торпеду приліпити, щоб не мучитися.
Гаразд, про пісню.
Ооо, ось і перші протестущіе не витримали – бібікает почали. Тільки якось слабо зовсім. Напевно знесилили в кінець. Поки стоїмо годину. Не багато. Я в пробках не бібічу, бо бестолку – хто повинен занервувати все одно не почує і не занервує, а оточуючих – дратує. Ага.
Почали ворушитися. Не дуже впевнено якось. Промінь блювоти тому, через кого це беззаконня твориться. Заебал, ну насправді. А я ще хотіла сьогодні колеса поміняти, і кіно подивитися, і Лелька рукавичку дов’язати. Праву. Ніби як – пішла рано (= вчасно), нарешті є час на себе і свої справи.
Бліааать! У мене жопа вже квадратна! Суки!
Их, а я готель черговий сьогодні замовила – на Ко-Чанг. Там я 5 днів собі дарую.
Аааа! Ось вони, голубчики, я навіть скажу голубці з мигалками! Летять, квапляться, зі світломузикою, підтанцьовкою і всіма належними спецефектами. Щоб їх птахи обгидив. Пінгвіни.
А я тим часом вже на Арбаті. Годину сорок “можна сказати в дорозі”. Ще сигарета. Сігарреточка. Це нестерпно. Все-таки робота до опівночі має свої незаперечні плюси, точніше один, дорога робота-будинок займає всього 10 хвилин.
Оляля!! Я все-таки їду! Не буду створювати, більш, аварійну ситуацію на цій і без того кошмарної дорозі. За сим відключаюся.
Пісня порозбиваю в інший раз.