Хабаровськ більше не історичне місто

Я вже розповідав про це сумне подію – в минулому році Хабаровськ позбувся статусу історичного міста. Тим не менш хочу розвинути цю тему статтею глибоко шанованого мною Миколи Петровича Крадіна, професора тогу і доктора архітектури, що є, мабуть, самим авторитетним знавцем історії міста та його архітектури. Цей матеріал 10 травня виходить у газеті «Тихоокеанська зірка», але в скороченні, я ж публікую його повністю.

У 2010 році з подачі Міністерства культури Урядом Росії затверджено новий список історичних міст Росії, в який увійшло всього 41 поселення. Список, який колись включав близько 500 поселень, сьогодні скорочений більш ніж у десять разів. У ньому не знайти тепер Пскова і Новгорода, Вологди, Тобольська, Рязані, та й ще багатьох десятків інших – дійсно історичних міст, вік яких налічує сотні і навіть понад тисячу років. Міст, в яких є унікальні пам’ятники архітектури та історії, великі і малі архітектурні ансамблі. Немає в цьому списку і столиці нашої Батьківщини Москви, зате Санкт-Петербург в реєстрі залишився, проте губернатор В. Матвієнко з якихось причин вже піднімає питання, щоб цей дійсно європейського типу місто вивели зі списку історичних міст Росії.

Вік Хабаровська, звичайно ж, у порівнянні з названими містами просто дитячий, але і він входив в список історичних поселень. Так чому ж його виключили з цього списку? Постараємося відповісти на це питання.

Мені видається, що головна причина полягає в тому, що більшість наших міст в останні два-три десятиліття втратили свою історичну середу. Вони так наповнилися новою забудовою, що в ній історичний пласт розчинився – замість середовищній забудови залишилися окремі, одиничні історичні пам’ятники. Ми прагнемо все робити не так, як прийнято в цивілізованому світі. Буваючи в європейських країнах, мені доводилося бачити, що там ставлення до історичної забудови зовсім інше. Сучасними безцеремонними вторгненнями там і не пахне. Нові великі сучасні комплекси створюються, як правило, в декількох кілометрах від історичної частини міста, а якщо щось сучасне з’являється в історичній забудові, то це, як правило, поодинокі будови, виконані в контексті і в масштабі з історичною забудовою.

Однак повернемося до Хабаровська і подивимося, що робиться тут. Старожили і населення у віці старше 40 років, напевно, добре пам’ятають, що весь схил від вулиці Леніна до Уссурійському бульвару був заповнений дерев’яною забудовою. Як багато знаходилося тут дерев’яних будівель з вигадливими мереживами, якими милувалися перехожі. По вуличках від вулиці Леніна можна було спускатися неспішно по тротуарах, милуючись різьбленими візерунками дерев’яних мережив. Чимало дерев’яних будівель було і на схилах Середньої гори, по якій проходить головна наша вулиця Муравйова-Амурського, а також і по обидві сторони від вулиці сєришево (Військова гора). Сьогодні можна не тільки говорити, але й бачити, що цей пласт (дерев’яна забудова) в місті повністю втрачено. Залишилися лише поодинокі пам’ятники, причому, не найкращі, над якими сьогодні теж нависла загроза їх знесення. Цікаво, що в списку об’єктів культурної спадщини Хабаровського краю внесено всього 28 залишилися пам’яток дерев’яного зодчества. Здавалося б, охоронний статус не дозволяє їх зносити. Ан ні! Половини з них вже немає, над рештою теж нависла загроза знищення. Ось і зараз на вулиці Шеронова, недалеко від Будинку побуту, поки ще стоять три дерев’яні будинки, але в принципі вже нібито вирішено питання про їх знесення – очищається місце для чергової 100-метрової висотки, де розміститься великий готельний комплекс. Знову висотка … (за наявними даними, які підтвердив і Микола Петрович, будівництво в столичному головному управлінні Росохоронкультури поки таки заборонили, – прим. Dkphoto.) Ними так вже іспохабілі і перенаситили центр, що далі й нікуди. Висотки, які вже присунулися до вулиці Муравйова-Амурського, і ті, фундаменти яких закладені, вони руйнують цілісність цього унікального архітектурного ансамблю головної вулиці міста.

Хабаровськ – єдиний від Іркутська до Владивостока місто, в якому зосереджений цілий комплекс пам’яток архітектури періоду конструктивізму (1920-30-і роки), розташованих в основному на головній вулиці міста. Примітно, що серед них чимало пам’ятників федерального (загальноросійського) значення. Деякі з них зводилися по проектах відомих столичних архітекторів. Заліплені нескінченною кількістю рекламних щитів, пам’ятники архітектури «загубилися», найчастіше пішохід бачить тільки фрагмент споруди чи не бачить його зовсім. Зрозуміло, що реклама приносить дохід у міську казну, але й рекламі повинна ж бути якась міра. Наприклад, в Комсомольську-на-Амурі такої великої кількості реклами, як в Хабаровську, практично немає. Немає такої рекламної вакханалії і в інших далекосхідних містах – я їх все досить добре знаю. На пам’ятках історії та архітектури реклами подібного роду взагалі за законом не повинно бути, тільки невеликі вивіски-назви.

Величезні рекламні щити часто абсолютно не масштабні навколишній забудові, реклама, розміщена на них, відстороненого характеру. Її ніхто і не читає. Наприклад, в районі Гупровского містечка на Амурському бульварі в межах видимості пішохода знаходиться не менше 20 таких величезних щитів. Причому, подібні щити-виродки вже стоять і на головній нашій вулиці. Просто кошмар! От таке свавілля, наплювацьке ставлення до історичної забудови та призвели спочатку до втрати містом його історичного вигляду, а потім і виключення зі списку історичних міст. А хто винен?

Винних багато. Це і влада, потурати бізнесу, це і сам бізнес – агресивний, безцеремонний, це і самі мешканці, їх байдужість до того, що відбувається в місті. З одного боку, він гарнішає, розвивається, забудовується, але все це відбувається, як бачимо, на тлі втрати містом історичного вигляду.

Далеко не останню роль у тому, що відбувається, грають і самі архітектори. Хоча є серед них і такі, яких теж не влаштовує те, що відбувається. Пам’ятається, ще роки три тому в «Далекосхідному журналі» було надруковано інтерв’ю журналіста цього видання з відомим у нашому місті архітектором А.П. Редькін. Інтерв’ю так і називалося «Берегти дух міста». Не можу не навести тут його ставлення до історичної забудови, висловлене в матеріалі. На запитання журналіста про піднятої проблеми, він відповів: «У Хабаровську я б дуже дбайливо ставився до центру. У ньому вся принадність міста. Я сам завзятий турист і подорожую по світу тільки з бажання подивитися на чудеса світу, на визначні пам’ятки. Я б в Хабаровськ приїхав подивитися тільки на старе місто … А наші чиновники кажуть: «У Муданьцзяне хмарочоси ставлять прямо тут, в центрі, а ми не можемо, чи що?» Це примітивне міркування про найдорожче, що ми маємо. Це ж історична цінність, сам старе місто з його будиночками, вуличками, гуманизированной середовищем ».

Мені здається, так думає не тільки один А.П. Редькін. А що стосується чиновників, які так міркують, то вони, схоже, ніде, крім Муданьцзян, і не були. Подивилися б Харбін, розташований недалеко від Муданьцзян, а в Харбіні Руську вулицю, Великий проспект, Вокзальний проспект. Після прочитання цього інтерв’ю я якось пройшовся по місту і подивився майже всі будівлі, виконані за проектами архітектора Редькіна і розташовані в центральній частині міста. Раджу багатьом, у тому числі і практикуючим архітекторам, зробити те ж саме – сходити і подивитися. Включаючи свої споруди в історичне середовище, Анатолій Павлович обов’язково враховує її характер, і нові споруди ставить в контексті зі сформованою забудовою, з її структурою і масштабом оточення.

Нещодавно в один їх теплих вихідних днів я відправився через Амур на протилежний його берег, щоб подивитися на силует міста – що в ньому змінилося. Як відомо, наше місто розташоване на трьох пагорбах, що йдуть від берега річки в перпендикулярному напрямку. На старих знімках, а також на знімках 1970-90-х років, досить добре прочитується ця природна синусоїда хабаровського рельєфу. Пам’ятається, в 1970-80-і роки практикуючі архітектори були одностайні в думці, що передній план силуету міста повинен залишатися історичним – тут не повинно бути сучасних будівель, тим більше висотних. На другому плані повинні вибудовуватися будівлі середньої поверховості, а на дальньому плані – висотні будівлі. І це було правильно. Що ж ми бачимо сьогодні? Природна синусоїда рельєфу практично зникла. Заповнення бульварів висотними будівлями сумнівною архітектури привело до того, що рельєф у панорамі міста практично вже не проглядається.

Історично так складалося, що висотними акцентами на пагорбах були православні храми. Їх можна бачити і сьогодні – Спасо-Преображенський собор на Артилерійській горі, Успенський собор на Середній горі, а ось роль висотної домінанти на Військовій горі довгий час виконувала готель «Інтурист», оскільки невисока Іннокентьевская церква розташована біля самого бульвару (внизу), а не на гірці. Тепер у панорамі міста поруч з інтурістовской готелем з’явилися ще три висотки. Це вже явний перебір. Тепер навіть Спасо-Преображенський та Успенський собори не виконують в сучасній панорамі своєї домінуючої ролі. Найбільший на Далекому Сході Спасо-Преображенський собор з річки закритий, немов екраном, панельній пластиною Будинку радіо, а недалеко від Успенського собору, як «слон в посудній лавці», з’явився величезний за розмірами і абсолютно не масштабний історичній забудові трибаштовий житловий будинок – черговий «шедевр» Воєнпроекті. Ось тут би й не гріх згадати китайців, на які посилаються наші бюрократи. Якби у них відбулося подібне сусідство (щось подібне поєднанню Будинку радіо і Спасо-Преображенського собору), вони, не моргнувши оком, вже давно б знесли таке панельне спорудження. Мені видається, цю пластину вже давно пора зносити, оскільки вона не блищить архітектурою і на такій відповідальній, парадному місці тільки заважає. При цьому нижня частина будівлі могла б залишитися. Повертаючись з протилежного берега Амура, можна бачити з однією з точок, як над Будинком радіо раптом з’являються золоті куполи Спасо-Преображенського храму. Дуже забавна і недолуга картинка!

Коли дивишся на російські історичні міста та їхні силуети з далеких точок, з’являється почуття захоплення, хочеться розглядати ці панорами, їх виразні силуети. При погляді на сучасну річкову панораму Хабаровська, нічого, крім почуття досади, не виникає. У літературі з архітектури та містобудування завжди звертається увага на те, що природні фактори, такі як рельєф, повинні засобами архітектури підкреслюватися, виявлятися. Якщо будинок проектується на рельєфі, то його слід розташовувати каскадом, конфігурацією підкреслюючи ухил. Що ж ми бачимо в панорамі Хабаровська? Кричущі приклади зворотного властивості. Ухил рельєфу в одну сторону, а фасадний каскад будівлі – в протилежну сторону, проти рельєфу. Такий, наприклад, величезний за розмірами будинок, розташований на західному схилі Військової гори. Як вдалося з’ясувати, проектували його фахівці з інституту Хабаровскгражданпроект. Або інший приклад – незважаючи на те, що поруч ціла група пам’ятників федерального значення, у дворі ТЮГу зводиться величезна висотна будівля – прямо в охоронній зоні пам’яток. Чому таке відбувається, куди дивиться державний орган охорони пам’яток?

А, втім, туди ж і дивиться. Поруч з ТЮЗом, на вулиці Комсомольській одна висотка вже з’явилася, де на верхніх двох поверхах відгрохав собі майстерню і власний офіс один з таких оборонців – архітектор А.В. Іванов.

Сумно дивитися на те, що відбувається сьогодні із забудовою в центрі Хабаровська. Кого стануть залучати ці незграбні громадини, які десятками видають «на гора» фахівці з ЦПІ-52? Боюся, що скоро туристи перестануть відвідувати Хабаровськ, тому що дивитися тут буде просто нічого. Чи не час задуматися, і зупинити такого роду будівельний бєспрєдєл?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>