На сторінках книги спогадів Людмили Штерн про Йосипа Бродського зустріла персонажа роману Людмили Улицької “Зелений намет”. Прототипу того хлопчиська, який ріс з гаряче улюбленої незвичайною бабусею, мріяв бути музикантом-віртуозом, пошкодив руку, став найтоншим музикознавцем, емігрував в Штати, уклавши фіктивний шлюб з американкою. В якості гонорару їй були обіцяні п’ять тисяч доларів і норкова шуба. Але вона закохалася по-справжньому, захотіла бути з ним разом назавжди, хоча її заздалегідь попередили, що шлюб суворо фіктивний, тому жених дамами не цікавиться. Ось цей епізод з одруженням і подальшої еміграцією майже дослівно описаний в романі Улицької. Як і характер цієї людини. “Він добрий, чуйний, делікатний. Він ранимий, часом агресивний що не заважає йому не цуратися радощів життя. Він безкорисливість і артистичний, широко, фундаментально утворений”. Це вже цитата з Людмили Штерн. У реальному житті його звали Геннадій Шмаков, він був поетом і перекладачем (його перекладення віршів грецького поета Кавафіса на російську мову Бродський вважав досконалістю), знавцем балету (він автор біографії Михайла Баришнікова), кіноманом (знав про кіно все, написав книгу про Жерара Філіпа ), захопленим фанатом Марії Каллас. Любов до високого мистецтва була його пристрастю і суттю. Серед його близьких друзів Тетяна Ліберман (паризька любов Маяковського Тетяна Яковлєва) та її чоловік Алекс Ліберман, скульптор, фотограф, який багато років був головою потужної журнальної імперії Conde Nast.
Геннадій Шмаков помер 21 серпня 1988 р. у Парижі від СНІДу, йому було 48 років. “Він мріяв після смерті бути поруч зі своєю богинею Марією Каллас, – пише Людмила Штерн, – під час церемонії поминання звучав її голос. Він заповів розвіяти свій прах в Егейському морі”. У 1991 р. друзі Шмакова виконали його волю і кинули слідом білий шовковий платок – прощання від Тетяни.
На фото: Алекс Ліберман, Людмила Штерн, Геннадій Шмаков, Тетяна Ліберман. 1980
Спогади про Шмакова є і в першій “Книзі мертвих” Едуарда Лимонова. Якщо Людмила Штерн пише захоплено і ніжно, то Лімонов властивим йому аналітично-точним пером, подібним ножу патологоанатомів, препарує людини без найменшої сентиментальності. Але зрозуміло, що і в його житті Геннадій Шмаков залишив незабутній слід. http://lib.babr.ru/?book=2888
Безжально, байдуже, без совісті і сорому
споруджували навколо мене глухонімі стіни.
Я замурований в них. Як я потрапив сюди?
Розуму в толк не взяти трапилася зміни.
Я міг ще зробити багато чого: кров ще гаряча,
але я прогавив будівництво. Мабуть мені затьмарило,
І я не помітив кладки зростаючого цегли,
Поволі, але безповоротно я відлучений від світу.
Константінос Кавафіс (переклад Геннадія Шмакова)