Блін. У мене якесь передпологовій стан. Не в прямому сенсі, звичайно. У сенсі ідейно-творчому. Я тут останнім часом читаю багато всякого професійного і, як наслідок, багато думаю. Хоча, звичайно, здебільшого займаюся якоюсь хєрньою, тому що якщо б я їй не займалася, то від потоку думок збожеволіла б вже давно. Поки вилуплюється багато всяких уривчастих думок, які погано зліплюють в єдину концепцію, але, як виявилося, цілком непогано застосовні для окремих випадків і окремо.
Однак. Якщо я не народжу найближчим часом щось щодо незбиране, то мене розірве як того хом’ячка, тому що мозок не губка, він не може тільки вбирати. Його потрібно ще й віджимати іноді. Але поки я бачу лише шматки, випливаючі з туману, і не бачу концепції. Що мене лякає. Бо зазвичай я бачу навпаки: від загального до частковостей. Зараз все з ніг на голову. Мені здається, що всередині мого мислення революція і нейрони там бігають з плакатами, типу “Не Ебіте мені мозок” і айфонами, строчачи в твіттер в прямому ефірі. Писар, коротше.

Не шукайте сенсу, я тут просто роздумую вголос після того, як я трохи обкурилася кальяну, навчаючись пускати дим кільцями.
І ще раптом згадала, що не вечеряла, тому варю картоплю і креветок. Дивний буде симбіоз, ну, да ладно.