Чи то в прошлонедельном, чи то в цьому F5 вийшов моя розповідь “Дорога чорного людини”)
Трошки причесала мітки і тепер по “міський міфології” – історії цієї збірки, а в “Домі без номера” – кілька казок з іншого проекту, їх я викладала сюди мало, тому що там скоріше навіть не казки, а просто глави зв’язкового і вже закінченого твори.
А ще порядок на робочому столі навела і знайшла три камені незрозуміло звідки. Ось, сиджу ламаю голову)))

А ви знаєте, як створюються світи і як вони самі в собі наводять лад?

Жили-були, одного разу, в одному місті, три людини, нехай їх будуть кликати:   І., М. та Р.

Всі вони були неймовірно різними, таких різних людей просто не могла придумати всесвіт, хоча їх знайомі кажуть, що вони були схожі, як брати близнюки.  

І. – обожнював даху. Міг сидіти на дахах годинами і навіть вдень, на роботі немає – та й втупиться у вікно, аж надто перспективна, на вигляд, дах був йому звідти видно. Правда на неї не пускали, але зате у І. були повні кишені ключів і чарівних слів, які відкривали безліч інших дахів. І не тільки в цьому місті.

М. – щиро думав, що він самий звичайний чоловік. Звичайніше не буває. І нього було три вчених ступеня, але   дослідницька кар’єра йому швидко набридла і М., вивчився на кухаря. І тепер він самий вчений кухар у світі. І не любить розповідати про те, як він став кухарем. Йому часто снився один і той же кошмар – ніби-то небо над головою зроблено з темного пластиліну, а зірки на ньому з фольги. І за межі цього неба не вирвешся. Під час таких снів М. ставало дуже важко дихати, він прокидався весь у поту і відразу ж біг до вікна, щоб переконатися – небо на місці. А потім, коли М. став кухарем, він першим ділом спік торт – на темно синьої глазурі блищали яскраві зірки. Після цього кошмар перестав йому снитися.

Р. – теж, практично нічим не виділявся. Крім одного – він обожнював ловити рибу з міських мостів. Притому ловити рибу з одного і того ж моста в одному і тому ж місті йому було не цікаво. Під кожне настрій, кожен день або просто, щось нове, а може бути навпаки – абсолютно старе і набридлому у Р. існував свій міст. Якщо Р. не вдавалося відразу опинитися на мосту, він ставав дуже злим і йоржистим і ненавидів весь світ. Навіть його аура, напевно, в цю хвилину стирчала гострими голками в різні боки. Зате, стирчить з вудкою на мосту, Р. був найщасливішою людиною на світі.

Але кожен з них, в один і той же день, відчував, що щось не так. Це почуття виганяло їх на вулицю і навіть змушувало там бігати колами. Іноді.

Звичайно, вони шукали спокою в кулінарії, на дахах і на мостах, але на жаль.

Заспокоювало. Але не надовго.

І одного разу, коли вже кілька днів у місті йшов жуткий дощ, такий сильний, що ресторан шеф кухаря М. затопило, І. довелося піти з коханою даху, та й взагалі під дощем лазити по дахах не можна, можна впасти і розбитися, а це такий моветон, а Р. не зміг по рибалити, напевно, тому що рибам та мостам, теж було мокро і не затишно, всі вони зустрілися в одному кафе. Крім них та бармена там більше нікого й не було сказати по правді. Це було нове, ще не освоївся в місті кафе. І воно саме ще не було впевнене, що хоче перебуває саме на цьому місці. Але поки … І., Р. і М. разом підійшли до стійки. Здивовано подивилися один на одного і відзначили, що всі троє, схоже однаково одягнулися, але хіба це дивно? Адже людей носять джинси, черевики і пуловери з білими футболками не так вже й мало? Та й …

Зате ось так стояти біля стійки і було неймовірно комфортно.

Спочатку І. подивився в темні очі Р. А потім вже Р. передав цей погляд М.

І коли засяяло сонце, з кафе вийшов новий, дуже комфортно себе почуває СВІТ. Він дивився на людей непроникно чорними очима, милувався дахами і думаючи про рибалку, йшов в ресторан, де працював шеф кухарем. Треба ж подивитися як там справи? Адже затопило ж. І наловити риби, нові рецепти приготування якої він вчора вичитав в одній старій книзі. А ввечері, коли підсохне, можна буде влаштувати пікнік на даху. Для друзів, яких стало в три рази більше.

І абсолютно ніяких громів і блискавок.

Прямо навіть образливо часами.

От якось так, напевно.
Вдалої вам тижня і все таке!)) Казок что-ли по більше, осінь таки)
Upd … Вийшов на минулому тижні) а сам розповідь ось – fraya-pwt.livejournal.com/8585.html