Ми говоримо: “Не люблю”, а в душі у нас течуть сльози!
Ми говоримо: “Ненавиджу”, тільки для того, що б самим повірити в це!
Ми говоримо: “Прощавай”, в надії побачити людину ще раз!
Ми говоримо: “Іди”, що б людина не бачила наших сліз!
Ми говоримо: “Ніколи”, коли знаємо, що це трапитися знов!
Ми говоримо: “розлюбила”, коли боїмося зізнатися в своїх почуттях!
Ми говоримо: “Забули”, коли думка про людину не виходить з голови!
Ми говоримо: “Видалили його номер”, коли пам’ятаємо його напам’ять!

Ми говоримо: “Все скінчено”, коли все тільки починається!
Іноді ми не можемо сказати: “Люблю”, коли боїмося почути відповідь!
Ми просимо, що б нас залишили в спокої, коли потребуємо підтримки!
Ми сподіваємося, коли немає жодних шансів!
Ми чекаємо, коли знаємо, що про нас вже забули!
Ми мріємо, знаючи що це ніколи не трапитися!
Ми не цінуємо, тих хто поруч, поки це не втратимо!
Ми викидаємо адреси, погладжуючи конверт з листом!
Ми говоримо, що подумаємо, знаючи відповідь заздалегідь!
Ми шукаємо щось нове, знаючи, знаючи, що без старого не зможемо жити …