Я не вірю в творчий безлад. Абсолютно. Точней, колись я відмінно жила в бардаку і, гордо іменуючи його “творчим безладом”, вважала його головною ознакою креативної особистості. Так от. Фуфло все це.

Одного разу спробувавши капітально розгребти квартиру, я зрозуміла, що бардак в навколишньому просторі = бардак у голові. Якщо щось в житті не подобається, то засмічених простір відмінно відволікає від тривожних думок. Але, коли в моїй голові проясніло, я озирнулась навколо і жахнулася . Забиралася три дні поспіль

Тепер для мене бардак – це індикатор того, що зі мною щось не так. Причому найвірніший індикатор, я вам скажу
Звичайно, у мене не армійська чистота і не казармений порядок. Але в порівнянні з тим, як я раніше існувала … величезна різниця Раніше у мене горами валялися речі на підлозі, і через них була протоптана стежки до ліжка і столу. Іноді доводилося перестрибувати через завали барахла. І я не_преувелічіваю. Жила в цьому і думала, що “це я така творча”.

А ще думала, що мені “не дано” забиратися. Я вважала, що у мене немає вродженої любові до порядку, а, значить, з’явитися їй нізвідки. Домробітниця деякий час рятувала, але навіть вона стала відмовлятися заходити до мене в кімнату, тому що це було фізично неможливо

Тепер же, якщо треба попрацювати, я намагаюся попередньо забратися, створити порядок. Коли все навколо в порядку – то і думки, і робота в тому ж стані. Банально звучить, але це правда.

Коли у мене буде своя студія ^ ^, в ній буде величезний білий шафа з ідеально розкладеними інструментами і два великих білих столу з білими стільцями. І все. Білі стіни і сіро-коричневий підлогу. І ніяких надмірностей. І стерильна чистота. І чоловік, який буде підтримувати цю чистоту