Рівно 26 років тому відбулася подія, серйозно змінило моє життя. Вірніше – не так. Кардинально змінило. Поворотне така подія.
Під катом багато тексту і фотографій. скоро народжувати заходити обережно!)))

Я вчилася на другому курсі інституту. Іноземних мов, так. Престижний факультет, зовсім ще дівчинка, після життя в Німеччині з працею пристосовується до реалій совкової життя з талонами на цукор і ковбасу. В інституті було все строго, відрахувати могли на раз-два. По четвергах ми повинні були проходити медичну практику – після другого курсу як військовозобов’язані ми повинні були отримати свідоцтво, яке дозволяє працювати медсестрою. Від практичних занять, як нам сказали, звільнити може тільки смерть. І тут я захворіла. Грипом. Вагітності моєї йшов на ту пору сьомий місяць. Тиждень я просиділа вдома, лікувалася, а потім пішла в консультацію, на прийом. “Добра” тьотя-лікар (на лікарів мені взагалі сильно везло, треба сказати) на моє прохання про продовження лікарняного сильно обурилася – температура є? немає? от і йди в інститут, а те, як під мужика лягати, так всі здорові, а як вчитися – так відразу вагітні. Логіка була настільки убивча, що я не посміла заперечити, хоч і була мокрою як миша-за того, що дійшла, вірніше, доповзла до консультації.
Вранці я поїхала на практику. Вона виявилася чомусь в іншому кінці міста. Повернулася додому виснажена транспортом, з якимось тягнучим до землі станом. І зрозуміла, що зі мною щось не так. Вирішила поїхати в лікарню. У лікарні викликали швиденько швидку і відправили знову на той же інший кінець міста (та що ж це таке!) Здається, народжувати …. Ще не точно, здається … Поки оформляли – у мене відійшли води. Ось взяли і так – уууух, і все, і відійшли.
На хвилиночку – мені щойно виповнилося 19 років. Часу було вже годин 8-9 вечора. Лікар мені попався жорсткий такий дядечко. Кажуть – сидів за хабар. Платно народжувати, в ті часи, само собою – було ніяк. Ну, загалом, дядьку, я так вважаю, сидів ні за що. Може, тому він був такий сильно злий? Мене заштовхали в якусь темну холодну кімнату, де стояла кушетка, покрита клейонкою, і сказали чекати. Минуло години три. Світла мені не треба було, але дуже хотілося сховатися і з ким-небудь поговорити, тому що почалися перейми і було страшно і холодно на мокрій холодній клейонці. Нарешті лікар мене покликав “туди, де світло”. Знала б я, що мене там чекає, я б залишилася лежати на тій клєєночку ….

Дядечко лікар почав з лекції про те, ось такі дурепи студентки вагітніють, безмозкі ідіотки, тільки й вміють, що тупо ноги розсовувати і так далі … Продовжуючи лекцію, він розглядав мої нутрощі, і в цей час на підвіконні біля відчиненого вікна що- то заворушилося і закректав. Я боялася повернути туди голову, тому що всередині оселився якийсь крижаний жах, напевно, такий, який відчуває людина, коли він стикається з близькою, страшною, неминучою смертю. На підвіконні біля відчиненого вікна, від якого віяло холодом, лежав погано загорнутий в якісь ганчірки немовля. Лікар глянув туди, посміхнувся і назідающе вимовив – ось така ж дурепа, як ти народила, шестимісячного, і твій також здохне ………..
Що відбувається далі я не дуже пам’ятаю. Провал якийсь. Прийшла в себе – коли вже світало, і я чомусь була в палаті, в якій, крім мене, слава Богу – було ще три жінки. Але кожна з них була якось всередині себе, своїх страждань, переживань, і в мене знову виникло відчуття, що я одна у всьому Всесвіті зі своїм болем і страхом за дитину. Мене стало нудити, всі нутрощі раптом разом стали пробиватися назовні через скам’яніле, стисле спазмом горло. Другий раз народжувала – вже знала, що вирвало – значить, потуги прийшли, зустрічайте дитину, тобто …. У багатьох так, просто хто планово народжує, їм є особливо не дають, а я то позапланово ….. Прибиральниця прийшла , накричав – чого тут наробила? Я їй кажу – мені здається, я народжую вже. Вона підійшла до вікна, відчинила його, обдавши всіх вологим холодом і по доброму порадила – кричи, лікарі там під вікном на суботнику, почують, прибіжать! Народжую, – відчайдушно заволала я, і відчула, що голівка дитини вперлася, пішла “на вихід”. Я подумала про те, що для того, щоб дійти лікарям до мене, треба обійти немаленьке будівлю і піднятися на третій поверх – заверещала просто вже відчайдушно й безнадійно і стиснулася, всім нутром, всім своїм єством умовляючи дитину почекати, бо вже прийшли інші тітоньки – лікарі, і я сподівалася, що ми виживемо! Лікар вальяжно зайшла в палату, заглянула всередину мене і обурено наїхала – і чого ти кричиш то тут? Тобі ще нескоро народжувати то …. І, повернувшись, пішла до дверей. А в мене знову … пішло. АААА, не йдіть – з диким криком я встала в таку позу, при якій і в кріслі потреби не було, а лікар, з усмішкою розвертаючись від дверей – змінювалася в особі, блідла, і, охнувши, заволала вже сама – в креслооооо!! !!! Я схопилася на крижаній від досі незакритого вікна підлогу, спробувала одягнути тапки, але підбігли лікарі засунула руку під мене, страхуючи, і, відкинувши своєю ногою тапки, практично поволокла мене в сусідню кімнату. Я злетіла на крісло, і буквально через півхвилини з мене вилетіла моя дівчинка.

Потім було теж несолодко, так. На наступний день після пологів трапився ендометріоз, і на мою температуру в “зашкалює термометр” ніхто не хотів реагувати, а ліжко від мого ознобу і пропасниці гуляла по палаті. Але таки почали лікувати, і в ридаючу від болю (подивіться, щось не так – да все нормально, чого виробляли?) Влили мимо вени 200 грам ліки, рука боліла дуже довго, але ладно, не залишилася без неї. Приходили і говорили – а ваша дитина невідомо, чи виживе чи ні, і поруч – роддом для недоношених, і ридаючі ті мамочки, у кого померли діти.

Але все це дрібниці життя, знаєте ж, так? Вижили ми з моєю дитиною всім на зло. І маленький блакитний курча, що народилася з вагою 1 кг 750 г народив вже, між іншим – іншу дівчинку, рівно в два рази більше вагою.

Сюзанночка, донечко, з днем народження тебе. Дякую тобі за те, що ти є в моєму житті. Спасибі тобі за твою дивну любов до мене, я її зовсім не заслуговую – таку. Спасибі тобі за онуку – це саме моє великий скарб у житті. Я вас дуже, дуже люблю!