Двадцять восьмого листопада був ювілей Олександра Олександровича Блоку. 130 років. У цьому році книжки Блоку я дарував тричі: одну книжку – подрузі, якій сподобалося оформлення обкладинки, ще одну, зі строгим портретом поета на обкладинці – японцю, який розуміє по-російськи, а восьмитомне зібрання творів – собі.

Так, я дійсно багато чого прочитав. Наприклад, сьогодні в метро, ​​повертаючись додому, я прочитав (втретє) беккетовскій “Ендшпіль”. І зробив, нарешті, те, що повинен був зробити ще в кінці листопада – вибрав вірш. Воно називається “Перед судом”.

Що ж ти опустила очі в збентеження?
Глянь, як колись, на мене,
Ось який ти стала – в приниженні,
У різкому, непідкупному світлі дня!

Я і сам адже не такий – не колишній,
Недоступний, гордий, чистий, злий.
Я дивлюся добрей і безнадійно
На простий і нудний шлях земний.

Я не тільки не маю права,
Я тебе не в силах дорікнути
За болісний твій, за лукавий,
Багатьом жінкам суджень шлях …

Але ж я трохи по-іншому,
Ніж інші, знаю життя твоє,
Більш, ніж суддям, мені знайоме,
Як ти опинилася на краю.

Разом адже по краю, був час,
Нас водила згубна пристрасть,
Ми хотіли разом скинути тягар
І летіти, щоб потім впасти.

Ти завжди мріяла, що, згоряючи,
Догорить ми разом – ти і я,
Що дано, в обіймах вмираючи,
Побачити блаженні краю …

Що ж робити, якщо обдурила
Та мрія, як всяка мрія,
І що життя безжально стьобнув
Грубою мотузкою батога?

Не до нас їй, життя квапливої,
І мрія права, що нам брехала. –
Все-таки, коли-небудь щасливою
Хіба ти зі мною не була?

Ця пасмо – така золота
Хіба не від старого вогню? –
Страсна, безбожна, порожня,
Незабутня, прости мене!

Блок говорив, що цим віршем повинен закінчуватися цикл “Кармен”. Однак присвячено воно Менделєєвої …