Лікарняні коридори – довгі, плохоосвещенние, високі і похмурі. Напевно, проектувальники це роблять для того, щоб людина, що потрапила в лікарню, розумів, що не все коту масниця і переймався духом печалі і співпереживання оточуючим. Перекручення, звичайно.

Іду я сьогодні за таким коридору, освітленого тьмяною лампочкою під стелею, з погано пофарбованими олійною фарбою стінками – все в дусі незнищенного совка і помічаю, як назустріч мені рухається дивна фігура: висока, сташная, в чорному балахоні з металевими вставками, увінчана хрестом замість голови … Ожівшее привид з фільму жахів, який мечем відсікає людям голови, а потім ховається під корінням дуба. Підсвідомість послужливо надало кадр з фільму: я лежу на каталці, після шиї у мене нічого немає, а Джонні Депп, поправляючи окуляри, оголошує переляканим людям:
– Т РУП жінки, на вигляд приблизно 35 (тут підсвідомість мені лестило) років, знайдений в лікарняному коридорі без голови. Голова пропала.
Я чітко відчула, як це * стає дибки волосся * і * серце йде в п’яти *. Холодний піт струменів по спині, а особа перекосила гримаса жаху.
– Ааааааа! – Заволала я пошепки, бо голос кудись пропав. Я притиснулася до стіни, присіла і прикрила найцінніше, що у мене є – цицьки голову руками. Може, пощадить? Але навряд чи …
– Христос воскрес! – Гаркнула фігура і перехрестила мене.
Тьху, блін. Це був звичайний поп, великий, бородатий, у довгій-довжелезний рясі, з гігантським хрестом на грудях і високої чорній шапці, на якій красувався хрест поменше.
– Ееее … – Я шкода посміхнулася, не в силах вимовити щось більш членороздільної. Страта скасовувалася.
Цікаво, а що він подумав про мене? - М-да.

…………………………………. …………………………………. .

Купую сигарети в кіоску: парасолю притиснутий щокою до шиї, пакет з продуктами стоїть на землі і дотримується ногами. Ну, а я риюся в сумці – дістаю гроші, закидаю туди сигарети.
– Дві пачки червоних Прилук, – що стоїть за мною чоловік шикарним жестом кинув на прилавок зім’яту десятку.
І тут же, звертаючись вже до мене, з французьким прононсом:
– Мадам … а чи не хочете зі мною випити?

Поки моя свідомість оцінювало ситуацію, обурювалося поведінкою п’янички і прикидав, як би чемно поставити нахабу на місце, підсвідомість, яке чомусь працює у мене в такі хвилини швидше, послужливо видало мені анекдот і я, не секунди не сумніваючись, прорекла:
– Чоловік, про мінет не може бути й мови! – І гордо пройшла мимо, радісно фіксуючи стан ступору в опонента.
Цікаво, а що він подумав про мене? - М-да.