Ай, гарне надіслав Деодан! Піаніст Левон Оганезов демонструє, що все що завгодно можна зіграти як завгодно, і взагалі що в музиці і без слів може бути дуже смішно.

Ось це “Осінь” Шевчука, така, якою ви її ще не знали.
А ось це – як зіграти “на шару” складну увертюру до “Руслану і Людмилі”

По-моєму, чудово! Він ще й оповідач, справжній олдові тапер з купою історій. “… Припустимо, у вас вдома стоїть рояль. Але ви його не любите, а любите ви грати на балалайці.”

У зв’язку з цим мені пригадується, як я прийшов до Ігоря Лисова записати трохи старого рояля. Нам для альбому “Proxima Parada” потрібні були старомодно звучать записи не дуже хорошого рояля, військові асоціації. Спершу ми хотіли використовувати вінілові записи Едіт Піаф, але вчасно одумалися. Та й я як-то потім вирішив, що Ігор може зробити не гірше. А головне, для цього не потрібні ніякі студійні навороти: всього-лише потрібно приїхати, поставити мікрофон в правильному місці, і запис готова. Я попросив його зіграти варіації на тему “Родом з Ірландії” і “Катті Сарк”. Те, що почав робити Ігор, вже само по собі було схоже оганезовскім трюкам: “Давай я ось так спробую, трагічно, похмуро, в стилі Рахманінова … А тепер такий маршовий варіант, зійде? А ось як зіграв би її піаніст у старому кафе … ” Вдома я послухав все це, один запис “Родом з Ірландії” пішла на початок альбому, де її як би передають по радіо, маршова версія стала тлом для “ранкової гімнастики”, а трагічна і похмура “Катті Сарк” зазвучала репризою після “мінаретів” , заодно виконуючи роль такого собі зручного ля-мінорного буфера між “рідним” фа-дієз-мінор і ля-мінор “Маяка”. Моцарти серед нас, істинно кажу!