Свято. У лікарні свято. Свята мене не стосувалися, на свята
мені було плювати. Хтось десь весело проводив час.
У палату вбігла дуже красива Лоліта, в іспанському костюмі, яскраво
нафарбована і без халата.
– Зараз, Рубен, привезуть каталку, відвеземо тебе в кімнату відпочинку.
Сьогодні я буду танцювати.
Радісна і красива. Справжній живий свято.
До кімнати увійшла медсестра. Звичайна медсестра в білому халаті.
– Хворого не можна переміщати. Йому недавно зроблена операція.
З приходом Лоліти я і забув про операцію. В черговий раз лікарі
розрізали мої гіпси, чергова безглузда біль. Не можна. Нічого і ніколи
не можна. Втім, я звик, я вже майже звик до вічних “не можна”. Лоліта не
звикла. Вибігла з палати. Пішла.
Через пару хвилин вбігли шумно, заговорили по-іспанськи. Лоліта, Пабло і
вусатий низенький хлопець. Пабло був з гітарою, Пабло я знав. Вусатий перейшов
на російську.
– Ти повинна бути на заході, негайно.
– Я буду танцювати тут. Тут і зараз.
– Ти будеш танцювати там, де тобі скажуть. Гітару я забираю. Пабло,
пішли.
– Ти підеш, Пабло?
Лоліта задерикувато дивилася на рослого хлопця. Дивилася відкрито, з викликом,
радісно. Пабло опустив очі.
Вусатий пішов, забрав нещасного Пабло. Ми залишилися одні в лікарняній
палаті.
Лоліта танцювала. Танцювала, відбиваючи пальцями ритм.
Лоліта танцювала. Танцювала для себе. Напружено і строго вистукувала
далеку, дивну мелодію. Без гітари, без Пабло. Танцювала по-справжньому,
вся.
До нас у дитбудинок іноді приїжджали танцювальні колективи. Молоденькі
дурепи старанно топтали сцену дитбудинку клубу. Конферансьє виходив на
сцену, оголошував наступний номер. Дури топтали сцену по-іншому. Нудно.
Тільки один раз заведений порядок був порушений. З нагоди Дня Перемоги до
нас приїхала чергова танцювальна група. Вкотре вони завели
звичну музику. Раптово на сцену вибіг наш учитель історії, щось
шепнув на вухо розгубленому гармоністу. Пішов навприсядки, побрязкуючи
орденами. Дівчата розступалися перед ветераном, не заважали. Випив людина,
нехай танцює. Учитель дійсно трохи випив того дня. На то він і
День Перемоги. Танцював він здорово, дико і вільно. Невловимо знайомим
здався мені його вихід. Свободою віяло від нього, силою. Більше ніколи я
такого не бачив.
Але в перший раз справжній, живий танець я побачив в північній російській
лікарні. Справжній танець, іспанський танець.