коли я був малий і не мав достатньої кількості мозку в голові, а девізом по життю був “недоумство і відвага” я зовсім не боявся висоти. ну от похер було абсолютно.
грали в войнушку на будівництві. панельний будинок. сходи без перил і адже сміливо перестрибували зі сходів на сходи. на море спокійно забиралися на семиметрову вишку і стрибали у воду солдатиком, а з п’ятиметрової так довбешкою ​​вниз і нічо.

давіча трапився цей факт. був суботник на роботі. мені випала обов’язок пофарбувати на балконі дещо чого. поверх 4-й. ну от вийшов я туди і здолав мене страх. страх того, що ось-ось пізданусь счас. прям панічний страх. фарбую, а сам боюся. розумію головою, що дурниці все це, а зробити з собою нічого не можу. прям пекло якийсь. мозок у всіх фарбах показував мені мій короткочасний політ.

в офісі виходжу курити на балкон, де перила якраз до пояса. і адже я хер до вікна підходжу. курю стоячи біля дверей і не дивлюся вниз.

а ось будинки все ок. поверх третій. на балконі перила вище. правда коли мив вікно в кімнаті теж боявся.

чо за херня?!