Св. Симеон Новий Богослов

Молитва до Господа нашого Ісуса Христа
про Святого Причастя

Прийми, Христе мій Боже,
Від препоганий уст молитву,
Від озлобленого серця,
Від нечистого мови,
Від душі, яка загрузла в скверне.
Не зважаючи на убогість
Моїх слів і стилю мовлення,
На душі моїй безсоромність,
Дай мені говорити вільно
Все, що я хотів би, Боже,
Краще ж Ти Сам скажи мені
Що мені говорити і робити.
Згрішив я, як Блудниця,
Що Тебе ледь побачивши,
Міро, побажав, купила,
А потім прийшла помазати,
про Христа мій, Твої ноги –
Ноги Бога і Владики!
Як її Ти не покинув,
Підійшла від серця,
Так і мною не відкинув,
Слові, але дозволь мені ноги
Утримати Твої, Лобза,
Утримати і сліз потоком
Сміливо їх помазати
Немов світом дорогоцінним.
І риданнями моїми
Ти мене очисти, Слові,
І омивши, подай прощення.
Ти ж знаєш мою злість,
Знаєш всі мої каліцтва;
Бачиш виразки гріхів,
Але й віру мою знаєш,
Бачиш Ти мою готовність,
Чуєш багато стогони.
Від Тебе не втаїться,
Про Творець мій і Спаситель,
Навіть сліз проста крапля,
Навіть частина від краплі слізної.
Несоделанное мною
Твої очі ясно бачать,
А в Твоїй небесної книзі
Навіть те, що сотворю я,
Все записано надійно.
Бачиш Ти моє смирення,
Бачиш праця який підняв я!
І від усіх гріхів мене Ти,
Боже усіляких, очисти,
Щоб міг я чистим серцем,
Думкою трепетною, душею
Сокрушенной причаститися
Пресвятим пречистих Таїнств,
Адже я божеством і життям
Наповнювати, їх куштуючи
У щирих сердечних почуттях.
Ти і Сам сказав, що кожен,
Хто Моє споживає Тіло,
Хто п’є Кров Мою Святу,
Той у Мені весь перебуває,
У ньому і Я пробуватиму вічно.
О, як вірно це слово
Слово Бога і Владики!
Бо той, хто благодаті
І обожнювання силу
Приймає, долучаючись,
Не один уже буває,
Але з Тобою, про Христа мій,
Світлом сонця Трисвятого,
Просвіщає всю землю!
Щоб одним мені не залишитися,
Без Тебе, Жівотодавче,
Мого дихання, життя,
Моїй радості серцевої
І спасіння всього світу,
Я прийшов до Тебе, як бачиш,
Весь в сльозах з душею пониклою,
Спокути падінь
Від Тебе просячи смиренно
І Твоїх всенепорочних
Жізнеподающіх Таїнств
Причаститися без сумнівів,
Щоб, по слову Своєму, Ти
Жити зі мною став убогим;
Щоб диявол і чарівник,
Без Тебе мене побачивши,
Не викрав мою душу
І обманом не відкинув
Від божественних дієслів!
І тому до Тебе я
Приходжу і так кличу:
Як Розпусника Ти прийняв
І прийшла Блудницю,
Так прийми мене, про Щедрий,
Блудного і немічного,
У цю годину з душевним болем
Приходить смиренно.
Знаю, що ніхто, Спаситель,
Так, як я, не упав перед Богом,
Чи не вчинив тих діянь,
Що звершив я в цьому житті.
Але я знаю також, Боже,
Що не тяжкість всіх падінь,
Ні гріхів божевільних безодня
Перевершити не зможе милість
І довготерпіння Бога.
Ти оливою співчуття
У покаянні прийшли
Очищаєш, просвітлює
І причасниками світла
Щедро робиш, о Боже,
До Божеству їх залучаючи;
Але як дивно, чудно чути
Ангельським умам і людям,
Що розмовляєш ти з ними,
Немов з кращими друзями!
Це сміливість надає мені,
Це душу окрилює;
І тоді я, сподіваючись
На Твої благодіяння,
Радіючи, тремтячи всім тілом,
Полум’я страшне вкушаю.
Будучи травою – о диво! –
Я прохолодою зрошувати,
Точно так само, як колись
Кущ горів, не опалі.
Нині вдячним серцем,
Вдячним думкою,
Вдячними частинами
Тіла мого і духу
Поклоняюся, величаю,
Славлю, Боже мій, Тебе я,
Ти – Єдиний благословенний
Нині, повсякчас і на віки!