Камараден! Скоріставшісь оказією, я побував на поетичній читаня стіхірніків. Stihi.ru – вельми старий, сохатий и потужній російський портал для поетів, піїтів, окололітературніх, бумагомарателів, віршомазів и рімовірігайлів. Зрази зауважу, Що українців тут теж НЕ бракує, альо раніше Було Більше. Публіка самтаймз збіраеться по місцю мешкання (бо ж Російськомовне по світу таки багато, Москва, Пітер, Тель-Авів, Козлодрючінськ), и проводити Поетичні вечори. Влітку їздять в Крим и роблять там “збори”.
На 12 травня 2012 опубліковано 16967196 творів. Поцоні и жіжісткі, ві подумайте – 17 мільйонів. Ясно, Що якшо з них кожне 10 читабельності – то Це 1,7 мільйона, якшо кожне соте – гідне, то Це 170 тисяч. Якшо кожне ТИСЯЧНА – шедевр, то Це 17 000 шедеврів. Забагато? Ну добре, хай буде в 17 разів менше – 1 000. Мало? Пушкін молодець, альо невже за Майже 200 РОКІВ не народ подібніх и галі більшіх талантів у России? Та звичайна ж народу. Просто Пушкін – бренд. Кароче, ві НЕ тупі, всі зрозуміли.
Так от, я раніше “тусувався” на стіхірі, коли Мара вордовські доки Римами від нєча робити. Праворуч ту закинувши, тому шо ставши грубим, цінічнім, тупім, підлім и лінівім. Альо вісь, прочитавши Випадкове, Що буде збіговісько в літературнім музею, и якраз пріпадає так, Що я на тій момент зможите Його відвідаті, бо буду в Білокамінній. Вірішів трусонуті сівімі яй … минулим, и вдерся до капища Аполона, забашлять Стох деревяний.
А треба ж сказати, шо я ж запізнівся, бо Поки Шукало літературний музей, то забрів у дворик з скульптурами Церетелі на Петрівці (буде окремому фотоотчот, там вааааащєєєєє).
І шо, уявіть – інтелігентні люди сидять за великим столом, старші в основному, альо булі 2 дівчіні. А я такий весь пацалатій, мордасті, в кастюмі за 500 гривень и сорочці без краватки, розстібнутій до пупця, І, головне, в чорних окулярах. А я, Знаєте, лагідній, альо в чорних окулярах схожий на романтика з Великої дороги. Те Присутні Трохи дьорнуліся, торохнув, натікнуліся на стінку, на одному, похнюпився и здівуваліся Коженна про себе Чого такий явно не схожий на поета Гевал приперся, альо ввічліво дали Місце.
Я почитав коє-шо Із того, шо памятаю. Канєшно, тушуючісь и здавлення голосом захріплого Бровка, не Кажучи Вже про Свій натренірованій акцьонт.
Альо нічого. Плескали. Одна жіночка, Яки пише Під псевдо Кларіта Арта, подарувала свою книжку. Підпісала. Дякую. А потім в кафе “Березень”, його призначення та акурат у дворику Церетелі, пили каву и говорили про все на Світі з тимі дівчатамі. Я, Дабі не віглядаті “замкадішем” і “понаїхали”, якіх мєсні втайні презірають, одразу сказавши, Що я уобше ніхт руссіш и Шановні гості століці. Ну а гість є гість.
Ось тепер думаю, а може взяти купити на ринку Гуску вісмікнуть з оної перо и ризикнути зміркувати Шото? Як в Старі-добрі … ГММ … А про шо?