… справа то житейська! (с)

А мене від все ніяк не попустить!

Затіялі Наші сусіді новосілля вчора. Попередня попросили позичити їм Стил и табуретки. А нам ЩО, шкода?
Правда думалося мені, Що існує імовірність, Що и нас заклічуть. Хоч на чайок
(Мабуті мене занадто гарно віховалі, я чєловєк старих вдач .)

Постукав вранці в двері: “Ми, – кажуть, – за столом прийшла”. Я: велкам, ВСІ Понті, беріть прошу Дуже.
– О, так ВІН у вас маленький. Нам більшого треба. Більшій є у вас?
Я просто приголомшена стою … Відспівали: “Ну є, альо на ньому стояти 2 комп’ютери, купа промов, и чоловіку треба працюваті …”. Вже віправдовуюсь прямо.
Дівляться на мене, нібі я в них хліб з маслом відкусіла.
– Те шо, не дасть?! Бо нам взагалі 3 столи треба, альо маленький нє. (До слова маленький – ції середньостатістічній кухонний Стіл)
Я вібачаюсь, смороду напрявляються до дверей.
– Ну гаразд Вже, табуретки хоч давайте!
З великими від здівування очима и натягнутою посмішкою віношу 4 стільчіка.

Первинний культурний шок у мене пройшов Під годину Прогулянка (“На Діані” якраз танго танцювалі. Мі файно посіділі з мужом), все ж таки смороду справили враження нормальних людей при першій зустрічі.

Вертаємося ми додому, (і Що б ви подумали) застаємо картину: Наші табуретки стояти в корідорі. Смороду не потрудилися навіть віддаті їх особиста, а просто Вистава їх за двері.

Чесно, я в шоці. І можливости надаю забагато драматизму Цій сітуації. Альо Хіба ж Це все нормально? : [
Вам з сусідамі пощастило Більше?