Іноді так і хочеться вдарити по руках стару, давно забуту і зжиті Аню, яка, тим не менш, вилазить час від часу, коли розслабишся, та опустиш дзеркальну броню, яка відображатиме сонце і розкидають на всі боки яскраві промені. Вона виповзає і говорить з життям замість тебе “Привіт … угу .. я за неї”.

Просто всім тілом відчуваєш, як воно буває.
Трапляється щось дивно гарна не відразу навіть і розумієш. І ти стоїш така, вітер тобі в обличчя дме і в голові раптово проноситься усвідомлення: “Ба! Та ти виграла в життєву лотерею!”, Аж в жар кидає, серце колотиться швидко-швидко і дух захоплює. І в цю мить та стара Аня, знайшовши момент, просовує свої кістляві пальці, вистачає ніби тебе за горлянку, тисне жар, засипає снігом, заливає крижаною водою “Неееет. Ну як таке може зі мною статися? Чудес не буває”.

І все.

Ось тільки слова ці в голові прозвучали, чарівництво йде і прекрасна квітка перетворюється на порох за лічені секунди. І ти опомінаешься тутже і така “Ні-ні-ні, я гідна, я можу! Правда! Зі мною таке може статися! Я завжди про це мріяла!” та інший потік самовиправдання і самоуговоров.
А життя вже повернулася спиною і несе твій шматочок щастя комусь іншому.

Комусь, хто одного разу знайшов у собі сили, дістав свою стару, давно забуту, зжиті Аню, та й поговорив з нею по-душам.