На прикладі з художньої літератури. Регулярно зустрічається пасаж в дусі: “він згадував такі-то роки, це був кращий час його життя” – бла-бла-бла. Кілька років з цілого життя. Кілька. З шести-семи десятків. Чувак, вітаю. Ти благополучно проебал своє життя! Що за комісія, Творець, манера багато-багато років бути незадоволеним то одним, то іншим, чекати виконання якихось умов, завдяки яким, людина може бути, таки буде щасливий. Більшу частину життя витрачати на очікування щастя, а не на саме прожиття в ньому?
Враження, що щастя люди просто-таки бояться, відкладають його втілення настільки, наскільки це взагалі можливо, потім злодійкувато встрибують в нього, кулею з нього вилітають, ніби, якщо в ньому застане сторонній – буде жахливо незручно, конфуз, моветон, ай-яй -яй, що скаже княгиня Марія Олексіївна?!
Будьте щасливими прямо тут і зараз, або ідіть і вбийте себе ап стіну і не коптити небо чмок, лаффкі всім у це чяте
Щасливими – це не чекати умов і не рвати їх пазурами. Простіше – бути задоволеним тим, що є тут і зараз, у сьогоденні. А то яке, нахуй, вам ще щасливе майбутнє, якщо ви ще зі своїм справжнім не розібралися. Які сандалики, донечко, ти ковзани ще не зносила!