Їдемо в маршрутці. Я шукаю гроші, а Вікушок вже всівся на сидіння і волає:
– Мамо, йди швидше сюди, мені страшно одній їхати!
Я сідаю з нею, запитую:
– Чому страшно-то, ти чи що боягуз?
Вікушок:
– Не говори “боягуз”, це образливе слово. Використовуй слово “Бояка” або ще чогось.

– Я не заєць, я дівчинка Віка!
– Так? А чим доведеш?
– Я не буду це доводити. Доводять тільки докази.

Вранці, коли я ще спала, притягла мені пляшечку з сиропом від кашлю, попросила відкрити. Я, пам’ятаючи крізь сон, що бульбашка був майже порожній – там залишалося, напевно, близько глотка, тобто одна доза, відкрила і заснула знову. Прокинувшись, виявила пухирець чомусь повним. Спробувала вміст – густе, з лікарсько-апельсиновим запахом. Що за чорт? Потім виявилося, чоловік залив туди апельсинового соку – мабуть, сам собі організував плацебо.

Я в коматоз, людина заповзає до мене в ліжко, говорить: полоскочи мене за бік! А полоскочи мене тепер за п’яту!
Я: ммм, ну я сплю, полоскочи сама собі п’яту.
Вікушок, повчально: ди я не можу! Людина не може залоскотати сам себе!
Я, навіть прокинувшись від здивування: Так? Звідки ти знаєш?
Вікушок: Ми таку передачу з дідусем Сергієм дивилися, що людина не може залоскотати сам себе.