додаток до історії скотішкота –
ряд прописних істин
- Jul. 28th, 2010 at 3:28 PM
quod_sciam Та облиш ти, кажуть, не панікуй. Просто відключив звук на телефоні, просто поза зоною дії мережі, просто зірвався абикуди і там п’є в компанії, чи мало. І чого ти відразу лізеш на стелю?
На стелю я лізу, тому що доріжка протоптана: я вже ховала тих, хто просто відключив телефон.
Держава починає підозрювати, що щось трапилося, через дві доби, але ми-то один одному – не держава.
Надмірного занепокоєння за близьких не буває.
Надмірного занепокоєння за близьких не буває.
Надмірного занепокоєння за близьких не буває.
Я три рази набрала цю пропозицію, не скопіювала, щоб пальцями ще раз повторити те, у що свято вірю.
Краще я потім буду виглядати дурепою і тривожним сирком, так. Краще ми потім разом посміємося над моїм кумедним марафоном по стелі. Краще я заплачу за хибний виклик всіх на світі екстрених служб і потім ще за новий замок у залізних дверей.
Ось повірте, це краще, ніж недопильнувати.
Хлопці, я ні в якому разі не закликаю смикати близьких кожні п’ять хвилин і влаштовувати їм тотальне стеження, немає. Тільки якщо хтось обіцяв зателефонувати о десятій вечора, а вже три ночі і телефон у когось гуде длинно … коштує не заспокоювати себе, а почати діяти.
Діяти, втім, треба загодя: треба бути з людьми.
Зараз, ось прямо зараз, подзвонити бабусі чи знайомому з нездоров’ям, запитати, як вони, як їм в спеку, чи не треба чого? .. та й здоровій подзвонити, ми всі здорові рівно до тих пір, поки не падаємо. Знати один про одного, пам’ятати один про одного, піклуватися в міру сил. Хоча б словами, хоча б нагадати людині, що він вам небайдужий – йому полегшає вже від цього.
Я краще багатьох знаю, що слова участі, співчуття і підтримки – не порожні слова.
Може, ті, хто сидів зі мною минулої ночі, не допомогли вирішити проблему, але вони допомогли мені, крапка.
І ще дещо.
Чомусь мені здається, що ми з вами, що говорять просто слова, – бажаючі одужання хворому, що намагаються передати малу дещицю сил та участі один одному, со-хвороби та со-хто тішиться, – вистоїмо. А іншим ніколи не пізно увійти в коло, вилупившись з гордині і помилково зрозумілої ввічливості, і всерйоз стати з людьми.
Людьми стати, ось що. 