За роки вертикалізації у вищих органах влади Татарстану не залишилося жодного російського. Російські видавлюються і з органів місцевого самоврядування, і з будь-яких інших владних структур. Москва надала республіці за фактом управлінський суверенітет – будь-які скарги на республіканські влади та звернення до федерації спускаються для розгляду ним же самим …

Це Татарстан. А ось – Сибір.

Дмитро Марголін говорить: “Національна ідея Росії зараз – це евакуація населення в Москву. Решта території країни стає пусткою, хінтерландом, позбавленим інфраструктури і можливостей для розвитку. Але ми хочемо жити тут, ми – сибіряки!” Сибірська ідентичність відчувається в Новосибірську скрізь – інші люди, інша манера водіння на дорогах, навіть інший, сибірський догану. “У тебе московський акцент” – дорікають мене знайомі з Омська. Регіоналізм проявляється і в тому, що сибірські компанії, що експортують щось за кордон, воліють засновувати свій бренд на сибірському, але не російському походженні. Те ж саме стосується і сибірських туристів за кордоном – на стандартне запитання “Звідки приїхали?” вони відповідають: “З Сибіру”.

Власне, причина майбутнього розпаду РФ виражена в першій фразі цілком і повністю. Росія згортається. Якщо з Ключевського історія Росії – це історія колонізації, то останні десятиліття процес йде у зворотний бік. Централізм, грабіжницька по відношенню до всієї іншої “економічно неефективною” Росії політика побудови щастя в одній окремо взятій Москві, що перетворилася в місце протоки золотого дощу нафтодоларів, куди прагнуть усі бажаючі відщипнути від дощику хоч пару крапельок. У результаті населення біжить туди я думаю не по одному мільйону на рік. Чи буде ця музика вічної?

Про Татарстан я давно кажу – московським хану дмуть у вуха, якою він винятковий, який незамінний саме в тих місцях, які відваляться першими. Але більше хану нічого не треба – вірнопідданські слова і ритуальні підношення.

На тлі цього – чітко-раціональний і продуманий до дрібниць курс на побудову готового держави, яке в годину X оголосить про самостійність. Казань – вже зразок для мешканців сусідніх областей, туди їздять подивитися, як колись їздили в Москву. У Татарстані засіяні поля, сільське господарство промислового типу, порівняно рівні дороги (достатньо переїхати кордон з Ульяновської областю, наприклад). У Казань їздять артисти світового рівня, на яких їдуть подивитися знедолені мешканці “вічно-голодуючого Поволжя” (термін брежнєвських часів). Цього у Поволжі немає ніде більше.

Татарстан – рідкісний випадок регіону, де цілком феодальні влади показують, що нікуди валити вони не збираються. Як сказав мені одного разу товариш під час прогулянки по Казані: “Так, від відвертого феодалізму є користь”. На відміну від сусідів, де посаджені московські намісники, які приїжджають давати вказівки на два-три дні на тиждень.

І ніяк сепаратизм придушити не можна, оскільки сама його основа – запустіння територій від наслідків переходу країни до примітивного привласнює господарству, а також система відкупів і годувань, якої і є ерефійская державність. Для відкупників рано чи пізно настане момент, коли з призначеної особи стане можна перетворитися на господаря. А чому ні – відсутня спільний ринок, господарські зв’язки за відсутністю самого господарства, клас людей, зацікавлений в підтримці зв’язності господарства, третирують в якості “зрадників” як ті нещасні владивостоцький торговці праворулькамі.

А тепер ще й в СОТ вступили.