Originally posted by asinus_ad_lyram at ЗРАДА ЦЕРКВИ Яким ми уявляємо собі образ зрадника? Отакий злісний вовк в овечій шкурі, який … (завершите картину самі, у вас вийде).

А чи не є зрадою недбальство служителя про душепопеченіі, а також про свій розвиток як душепопечітеля?

Коли батько бачить, як ображають його дитини, дитина плаче і просить про допомогу, а батько не реагує або реагує неадекватно (“треба всіх прощати, потерпи, нехай тебе ще поображатися”) – це як розцінити? Коли батько залишає свою дитину і відвідує його епізодично (“ну, він великий вже, хай сам про себе дбає” / “у мене багато турбот інших” / “є далекі родичі, з якими мені спілкуватися приємніше, ніж з своїми дітьми”) – це як розцінити? Це зрада батьком своєї дитини.

Такі діти виростають дисфункціональними. Дисфункціональних виростають і віруючі, які не отримують необхідного душепопеченія. “Падає з браку розумного народ” (Пр.11: 14). А якщо з моєї вини падає народ Божий – хто я як не зрадник?