Коли на цьому Новому році бухав з товаришами, познайомився з однією дівчиною – мотоциклістку. Всі мотоциклісти, вони спочатку люди не дуже нормальні. Адже зрозуміло, що нормальна людина, ніколи собі, причому за свої ж гроші, не купить річ, яка може відірвати йому ноги. Тому будь мотоцикліст він хоч трішки але не такий як всі. А якщо жінка сідає на мотоцикл, причому якщо сідає не через загальний моди і бажання великого понту, то тим більше – явно щось у людини в голові не те. Ну а раз біля самої не все як у людей, то і коло спілкування складається відповідний.

Ми випили, і вона мені розповідає про одну свою подружку. Було кілька років тому. Молода дівчина полюбила молодого чоловіка. Полюбила й все. Дівчина була трохи шобутная, випивала, іноді употребляля наркотики. А молодий чоловік був лікарем. Працював патологоанатомом. Буває.

І вона йому все, просто перед ним стелиться. А йому пофіг, ніяких зустрічних симпатій немає. Вона так і сяк, вивертається, люблю немогу. Горе, депресія, сльози. І моєї знайомої бідкається: люблю його милого, нічого з собою не вдієш, а він нічого, що ж мені робити, як жити, та й життя мені без нього не потрібна, от помру я, потраплю до нього на розтин, розріже він мою груди , вийме моє серце, яке його так любило, потримає його в руках, покладе поруч, розріже мені живіт, розкриємо мою матку, яка могла носити під серцем його дитину … І так далі в такому ж дусі …

Минає трохи часу і трапляється страшне – вона обшірялась, передознула і померла. І вже потім, моя знайома у її сестри запитує: Після того як загинула, на розтин до нього потрапила? Виявляється немає! Коли вона померла – він був у відрядженні.

Ось так, життя прожите даремно …