Я постійно сідаю в нашому будинку у щось м’яке і тепле. І добре, якщо це картатий плед ТМ, хоча у мене немає картатого пледа. У мене є затишне крісельце перед комп’ютером. Але в той момент, коли я збираюся в ньому затишно розташуватися, відбувається ось що: лунає дивний звук, потім щось впивається мені в філейну частину мене, потім я це щось віддирати однією рукою від себе, а другий від крісельця, іноді це не виходить відразу і мені доводиться вити від болю і бігати по кімнаті, зображуючи божевільний потяг з локомотивом у моїй особі, пасажирським вагоном в особі кішки і весело стукаючим коліщатками по паркету порожняком в особі офісного крісла.

У мене в кімнаті три крісла, три стільці і один диван. Два стільці – розкладних. І від цього здається, що в будинку живе набагато більше, ніж одна кішка. Тому що ось тільки що вона мирно дрімала на антресолях шафи. Благоговійно, як пророк Мухаммед, відрізати підлозі свого халата, щоб не потривожити священний сон нахабною вусатою тварі, тихо розкладаю стілець, подумки прицілююся сідницею до абсолютно пустому сидінню, все це не зводячи очей з кішки і як тільки стілець готовий до вживання, різко сідаю на нього! Опа!

І тут же починається гра в верещали паровоз, на радість дітям і тваринам.

На кухні картина виглядає по-іншому. Чотири табурети стоять під столом і що відбувається на їх поверхні абсолютно не видно. Однак, яку табуретку б я не вибрала навмання, кішка виявиться там. Щоб зігнати кішку, табуретку доводиться перевертати догори ногами і довго трясти. Кішка чіпляється кігтями за обивку і мовчки пихкає, але покидати тепле містечко не збирається. Однак якщо плюнути на кішку і взяти собі іншу табуретку, то виявиться, що вона вже там. Іноді я перестаю грати в неросійських рулетку з табуретками і сідаю на кухонний диванчик. Зрозуміло, в тепле і м’яке. Вже пора б звикнути, але я ніяк не можу …

Скаржуся доньці:
– Блін! Ця кішка мене лякає. Вона – ясновидиця. Вона в 100 відсотках випадках вгадує місце, куди я збираюся приземлитися дупою. І вже лежить там!
– Мамо, вона навпаки зовсім тупа. Вона в 100 відсотках випадків не вгадала, куди ти не сядеш.

Які у мене хороші діти. Знають, як заспокоїти матусю. Адже тоді виходить, що ясновидиця я – в 100 відсотках випадків вгадую, куди збирається прилягти кішка, аби на неї сісти. Або навпаки, я тупа? В 100 відсотках випадків не вгадую, де мені не уп’ються кігтями в зад?

Загалом, написати про інше хотіла. Але знову сіла в кішку і забула.
А, ось! Згадала.
Написали мені спамери в співтовариство по грудному вигодовуванню повідомлення із заголовком “Хіромантія ноги”. Смішно чомусь дуже.