Днями моніторив Кинопоиск – шукав небудь пристойний Ромка і випадково наткнувся на “Привіт, Джулі!” Скачав, почали дивитися під чіпси з апельсиновим соком і півтори години не могли відірватися, забувши про все на світі. І про чіпси, да.

Джулі Бейкер, побачивши Брайса лиск, відразу ж у нього закохується. А сам Брайс навпаки – відразу ж починає живити антипатію до Джулі. Але потім, після восьмого класу Джулі втрачає інтерес до нього, а він – навпаки починає знаходити в Джулі щось цікаве.

Наївна манера оповіді від імені кожного з героїв затягує глядача в захоплюючий світ маленького передмістя 60-х років, де знайдеться місце і першим романтичних переживань, і прагненню до прекрасного, і пошуку себе, і всього того, що складає палітру емоцій і переживань кожної людини на його шляху становлення особистості. Особливо близькою особисто мені виявилася струмуюча крізь сюжет ідея синергійного світу і кожного з нас. Більше чи ми-ціле суми наших частин або менше?

Кращий фільм про перше кохання з тих, що я коли-небудь бачив, яскравий, веселий, щирий … До героям не можна не перейнятися світлими почуттями. Байдужим залишиться лише той, у кого коров’яча коржик замість серця. А таких виявилося небагато, судячи з рейтингу на сайті в цілих 8 балів. 5 + з 5