Гітлер планував повністю опанувати Брестської фортецею в перший же день війни – недільним вранці 22 червня 1941 року. Добірної німецької 45-ї піхотної дивізії надавали підтримку артилерія, танки і авіація. В результаті раптового нападу гарнізон фортеці опинився відрізаним від основних частин Червоної армії, але тут фашисти зустріли запеклий опір. В обороні Брестської фортеці брали участь підрозділи 6-ї і 42-ї стрілецьких дивізій, 17-го прикордонного загону та 132-го окремого батальйону військ НКВС – всього 3500 осіб. З гострою нестачею боєприпасів, продовольства, води і медикаментів гарнізон стримував посилений натиск ворога. Навіть коли гітлерівцям вдалося зайняти більшу частину фортеці, невеликі групи воїнів продовжували наполегливо чинити опір. Захисники Брестської фортеці продовжували битися і тоді, коли німецькі танки вже входили до Мінська, і не прийняли пропозицію супротивника про капітуляцію, коли фронт відсунувся до Березини. Остання напис на розплавлених цеглинах одного з казематів – найзнаменитіший автограф минулого століття «Вмираю, але не здаюся! Прощавай, Батьківщина »була видряпана в дату нашого огляду – 20 липня 1941 року.
Брестську фортецю звільнили через три роки, 28 липня 44-го. Вона стала символом незламної стійкості і мужності радянських воїнів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 Брестської фортеці присвоєно почесне звання «Фортеця-Герой» і медаль «Золота Зірка».