Я! ЦЕ! Сде! ЛА!! ЛААААААААААААААААААА!
Я побувала на небесах! Я стрибнула з парашутом, і відчуттів краще я в житті не відчувала!! Дайте мені крила, я хочу літати!!

Все це фігня, що страшно. Страшно не було взагалі.
Одягаєш яскравий веселенький комбінезончик, проходиш інструктаж, сідаєш в літак – іііііі …. І опиняєшся біля відчинених дверей літака. Думаєш: «ой, мамочки …», а інструктор вже відштовхується й стрибає! У частку секунди ти встигаєш додумати «я ж сама не стрибну!», А в наступний момент тебе захльостує хвиля божевільного захвату, нестримної радості, безмежного щастя! Ні страху, ні холоду – нічого, крім безмежного, всепоглинаючого всеосяжного почуття ширяння!

Я забула про все на світі. Я шалено щаслива, що зі мною був інструктор, який не забув розкрити парашут – сама б я про це не згадала, напевно, поки каменем не стала б падати на землю. По фіг абсолютно на все – на те, що ти з гігантською швидкістю летиш до землі, про те, що взагалі-нагорі, кажуть, холодно і вітер, яких ти чомусь абсолютно не відчуваєш. Тільки б летіти й летіти, і ніколи не повертатися на землю!!! І ти волаєш на все горло, кричиш благим матом незрозуміло що, і крик плавно переходить в тотально щасливий сміх!

І тільки твої відчуття улегаются і ти знаходиш здатність мислити, як ба-бах! Дбайливий інструктор не забув розкрити парашут – і тебе різко підкидає вгору і знову прилив неземного блаженства, і ти знову захлинаєшся від захвату, знову регочеш і верещить, знову летиш вгору, ширяєш і не думаєш ні про що, ти просто всотуєш відчуття, непередавані картини і всезаполняющее почуття абсолютного, позаземного щастя.

А потім тобі ще дають покермувати парашутом, і ти починаєш робити оберти, від яких захоплює дух. І ти не хочеш, не хочеш, не хочеш, НЕ ХОЧЕШ повертатися на землю!! Ти гальмуєш парашут, щоб повільніше знижувався, ти рвешся назад, вгору, вгору, назустріч Сонцю і небу!!!

І навіть відчувши твердь землі під ногами, ти все ще париш.

Мене після приземлення розпирало від емоцій, мені хотілося бігати, стрибати, кричати на все горло від щастя, махати руками, обійняти увесь світ, мені здавалося, мене розірве від почуттів мене почуттів. Я другий день ходжу як нелюдськи задоволені зомбі, як той тип з анекдоту, якого в дитинстві впустили головою об підлогу і він ходить і весь час посміхається.

Я тепер точно знаю, що раю на землі не буває, рай він там, у повітрі