Думається, тут і справді тим, хто вважає, що офіцерів спецпідрозділів можна безкарно принижувати, саджаючи їх у в’язницю за недоведеним звинуваченням, варто було б задуматися про наслідки. Скінчиться справа тим, що колеги посаджених офіцерів цілком можуть згадати свої бойові навички. А якщо чинним офіцерам прийдуть на підмогу відставні, та ще й за підтримки бійців інших спецпідрозділів, то боляче буде всім їхнім кривдникам. Зараз співробітники інших спецпідрозділів розуміють, що з ними можуть вчинити так само, як і з підполковником Джолдошаліевим.

Дмитро Орлов: Люди спеціального призначення. На захист заарештованого командира антитерористичного підрозділу ДСНБ Киргизії “Альфа” А.Джолдошаліева. / / ЦентрАзія. 30.08.2010.
http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1283112420
http://sobiainnen.livejournal.com/17377.html
http://beeline.ljmob.ru/read-ru-/user/sobiainnen/17377
ОРЛОВ Дмитро Геннадійович, генеральний директор аналітичного центру “Стратегія Схід-Захід” (Бішкек, ТзОВ “Стратегія Схід-Захід”), представник російської Асоціації прикордонної співпраці в Киргизькій Республіці.

Дмитро Орлов: Люди спеціального призначення або Не тисніть на “вовкодавів”!
(Під катом читайте статтю Д.Орлова на ЦентрАзії)

Згадувати про заслуги когось, якщо немає такого “інформаційного приводу”, як ювілей, в нашій пресі якось не прийнято. Однак життя часом розпоряджається так, що доводиться згадувати деякі речі. Є й інформаційний привід – уже без жодних лапок: арешт командира антитерористичного підрозділу ДСНБ КР – більше відомого, як “Альфа” – Алмазбека Джолдошаліева.

Товариші по службі та підлеглі підполковника стверджують, що Генеральна прокуратура і суд посадили бойового офіцера без жодних доказів його провини в квітневих подіях. Бажання справедливості завжди було притаманне людям, що ризикують життям на государевої службі. Тому “альфівці” на своєму сайті розмістили заяву, яку ми наводимо повністю.

“Ми, співробітники Управління спецоперацій” А “ДСНБ Киргизької Республіки висловлюємо протест проти правового свавілля відносно окремих співробітників УСО” А “за фактами необгрунтованого пред’явлення звинувачень і взяття під варту, а також кримінального переслідування наших співробітників.

7 квітня ц.р. особовий склад УСО “А” за наказом колишнього керівництва ДСНБ КР були задіяні для охорони особливо важливого об’єкта № 1 Будинку Уряду Киргизької Республіки, де також виконували свій службовий обов’язок співробітники Міністерства Внутрішніх Справ, Служби Державної Охорони і військовослужбовці президентського полку Киргизької Республіки і Міністерства Оборони.

Під час народної революції від рук невідомих найманців загинули понад 80 цивільних осіб, поранено більше 300.

З боку правоохоронних органів під час захисту Будинку Уряду загинуло при виконанні службових обов’язків 3 співробітника МВС КР, 1 військовослужбовець Президентського полку. Отримали тяжкі тілесні ушкодження 17 співробітників УСО “А” ДСНБ КР, більше 50 співробітників міліції і 2 військовослужбовців Президентського полку.

Згідно заяви А.Бекназарова зробленого після революції всі дані звірства були здійснені групою найманців у кількості 15 осіб, які сховалися і пошук їх в даний час практично ніким не здійснюється.

Генеральною прокуратурою розслідується ця кримінальна справа, за якою намагаються зробити винними співробітників УСО “А” ДСНБ КР і СГО КР, тим самим відзвітувати перед родичами загиблих і отримати довіру народу, шляхом засудження невинних людей, не маючи при цьому жодних доказів винності співробітників, вірних присязі , що виконували свої обов’язки і накази начальників.

Відстоюючи свої права, твердо знаючи, що наші співробітники не вііовни в масовій загибелі людей ми ВИМАГАЄМО протягом 10 днів:
– Припинити кримінальне переслідування співробітників УСО “А” і інших співробітників ДСНБ КР, або протягом 10 днів надати неспростовні докази їх провини;
– Знайти і притягнути до відповідальності справжніх винуватців масових вбивств.

У разі невиконання наших вимог ми будемо вимушені вжити заходів згідно кодексу честі офіцера, щоб покінчити з правовим свавіллям “.

Якими будуть ці заходи? Важко сказати з ходу. Кодекс честі офіцера взагалі велить спасати командира всяку ціну – навіть власного життя. Цей момент прописаний також в Статуті внутрішньої служби Збройних Сил КР, до яких відносяться і чекісти.

До питання про методи, якими, можливо, скористаються спецназівці ДСНБ. У грудні минулого року виповнилося 30 років найвідомішою і легендарної операції загону “Альфа” – взяття палацу Тадж-Бек в передмісті афганської столиці Кабула. Втім, це будова більше відомо, як палац Аміна. До грудня ще далеко, та й дата не кругла. Однак згадати, як це було, не заважає нікому. Для того, щоб всі зацікавлені люди і прості читачі “Вістей” могли знати, чого можна чекати від “Альфи”.

Отже, все почалося в ніч з 22 на 23 грудня 1979 року, коли 30 співробітників “Альфи” вилетіли до Афганістану. За розповідями учасників того історичного штурму, на “Взлетка” аеродрому Баграм літак зі спецназівцями сіл із погашеними бортовими вогнями. Їм належало в цьому відрядженні взяти триповерхова будівля, побудоване на високому, порослому деревами і чагарником крутому пагорбі. Товсті стіни Тадж-Бека могли витримати удар потужної артилерії, включаючи сучасні системи. Місцевість навколо палацу прострілювалася з танків і кулеметів, а підступи до нього були заміновані.

Охорону “афганського Гітлера”, як охрестили президента ДРА Хафізулла Амін ліберальні журналісти, його підлеглі організували на совість. Усередині палацу службу несла особиста гвардія Аміна, що складалася, як прийнято в Азії, з родичів і особливо довірених осіб. Втім, і без цього достоїнств у них вистачало, починаючи з відмінною фізичної підготовки, і прекрасного володіння зброєю. Другу лінію складали сім постів, на кожному з яких розташовувалося по чотири часових, озброєних кулеметом, гранатометом і автоматами. Зміна караулу проводилася з інтервалом у дві години. Зовнішнє захисне кільце – пункти дислокації батальйонів Бригади охорони (трьох мотострілкових і танкового). Всього там було близько 2,5 тисячі осіб.

Операція отримала кодове найменування “Шторм-333″. Підготовкою до штурму і безпосередньо ходом операції керували начальник Управління “С” (нелегальна розвідка) ПГУ КДБ СРСР генерал-майор Юрій Дроздов і старший офіцер ГРУ Генштабу полковник Василь Колісник. Учасників штурму розбили на дві групи – “Грім” і “Зеніт”. “Другий ешелон” забезпечували 520 бійців так званого “мусульманського батальйону” майора Хабіба Халбаева, і 87 десантників старшого лейтенанта Валерія Востротіна. Всіх учасників “Шторму” напередодні переодягли в звичайну афганську форму без розпізнавальних знаків. Умовний пароль по іменах командирів штурмових груп: “Яша” (Яків Семенов, командир “Зеніту”) – “Міша” (Михайло Романов, командир “Грома”). Керував спецназом КДБ полковник Григорій Бояринов – начальник Курсів удосконалення офіцерського складу (КУОС).

Увечері 27 грудня в Кабулі підгрупа з “Зеніту” підірвала “колодязь зв’язку”, відключивши афганську столицю від всього зовнішнього світу. Приблизно в чверть на восьму кабульський небо розсікли дві червоні ракети – сигнал до атаки. Першими по палацу і розташуванню піхотного батальйону прямою наводкою вдарили дві самохідні зенітні установки ЗСУ-23-4 (“Шилка”). Але двадцатітрехмілліметровие снаряди, свідчать очевидці, відскакували від стін Тадж-бека, як гумові м’ячики. До того ж в секторі вогневого ураження “Шілок” перебувала тільки третина палацу. Автоматичні гранатомети АГС-17 “Полум’я” накрили танковий батальйон, не даючи афганським екіпажам підійти до машин. Однак бойові машини “Зеніту” збили зовнішні пости охорони, і кинулися по єдиній, цілодобово охороняється дорозі. Вона серпантином дерлася в гору і закінчувалася майданчиком перед палацом. Ледь перша машина “Зеніту” минула поворот, як з резиденції Аміна вдарили великокаліберні кулемети. У шедшего перший БТРа виявилися пошкоджені колеса. Бойову машину Бориса Суворова відразу ж підбили. Вона загорілася і, щоб звільнити рух, її зіштовхнули з дороги. Сам командир підгрупи загинув, а особовий склад отримав поранення.

Десантувалися з бронетранспортерів, “зенітівці” залягли й відкрили вогонь. Потім за допомогою штурмових драбин стали підійматися вгору, в гору. У цей час підгрупи “Грома” на п’яти БМП по серпантину піднімалися до Тадж-беку. Ось тут-то і почалося пекло непроглядне з усім, що до нього належить.

Цікаві спогади Героя Радянського Союзу Віктора Карпухіна, колишнього тоді в “Громі”: “Я змусив механіка-водія під’їхати ближче до палацу. Під таким щільним вогнем не те що десантуватися, а висунутися – і то було просто безрозсудно. Тож механік-водій підігнав БМП майже до самого головного входу. Завдяки цьому в моєму екіпажі легко поранили тільки двох людей. Всі інші підгрупи постраждали набагато серйозніше … Я спішився першим, поруч зі мною виявився Саша Плюснін. Відкрили прицільний вогонь по афганцям, чиї силуети добре виднілися у віконних отворах . Тим самим ми дали можливість іншим бійцям нашої підгрупи десантуватися. Вони зуміли швидко проскочити під стіни і прорватися в палац “. Пізніше Віктор Федорович Карпухін сам очолить “Альфу”, а після серпня 1991 року піде у відставку, і потім організовує Службу безпеки президента Казахстану.

Можна звернутися до будь, який пройшов бойові дії, і він підтвердить: найстрашніше – перші хвилини бою. Так було і тоді, під Кабулом. Ураганний вогонь з вікон палацу притиснув наступаючих до землі. На всіх БМП рознесло триплекси, а фальшборту виявилися пробиті на кожному квадратному сантиметрі. Командиру однієї з підгруп “Грома” Олегу Балашову осколками пробило бронежилет. У гарячці він не відчув болю, кинувся разом з усіма до палацу, проте через втрату крові був евакуйований в медсанбат. Евальд Козлов (“Зеніт”), ще сидячи в БМП, ледве встиг виставити ногу назовні, як її тут же прострелили. “У палацу щільність вогню була настільки велика, що за перші дві хвилини бою з двадцяти двох бійців” Грома “Тринадцять отримали поранення різного ступеня тяжкості”, – пишуть історики.

Але все-таки спецназу КДБ вдалося подолати опір афганців і увірватися в Тадж-Бек. Сталося це після того, як “Шилка” придушила кулемет в одному з вікон палацу. Семеро бійців “Грома” увірвалася в палац. Їх підтримав “зенітник” Яків Семенов із трьома своїми бійцями. З торця будівлю атакували ще троє.

Одними з перших у вестибюлі палацу виявилися боєць Валерій Емишев і перекладач з ПГУ Олексій Якушев. Афганці, які перебували на другому поверсі, закидали приміщення гранатами. Якушев загинув від осколків гранати, а Емишев, кинувшись йому на допомогу, отримав важке поранення в праву руку. Пізніше її довелося ампутувати. Бій у палаці відразу прийняв запеклий характер. Спецназівці діяли відчайдушно і рішуче. Якщо ніхто не виходив з піднятими руками, то кімнати “зачищали”: виламували двері, один боєць кидав гранати, а інший “обробляв” приміщення з автомата або кулемета. Полонених не брали – така була первісна команда.

І знову слово Віктору Карпухін: “По сходах я не біг, я туди заповзав, як і всі інші. Бігти там було просто неможливо. Там кожна сходинка завойовувалася … приблизно як в Рейхстазі. Порівняти, напевно, можна. Ми переміщалися від одного укриття до іншого, прострілювали весь простір навколо, і потім – до наступного укриттю “.

Офіцери і солдати особистої охорони Аміна (всього близько ста – ста п’ятдесяти чоловік) стійко чинили опір, але вдіяти нічого не могли. На другому поверсі палацу розгорілася пожежа, що справила на обороняються гвардійців сильний психологічний вплив. Почувши ж російську мову, вони стали здаватися бійцям радянського спецназу як представникам “вищої” сили.

А це вже – спогади Героя Радянського Союзу Евальда Козлова з “Зеніту”: “Враження від подій, сприйняття дійсності в бою і в мирному житті дуже різняться. Через кілька років, вже в спокійній, природно, обстановці, разом з генералом Б.В. Громовим я ходив по палацу. Все виглядало інакше, зовсім інакше, ніж тоді … У грудні 79-го мені здавалося, що ми долали якісь нескінченні “потьомкінські” сходи, а виявилося – там сходи вузенька, як у під’їзді звичайного будинку. Як ми увісьмох йшли по ній – незрозуміло. І, головне, як в живих залишилися? ..

Так сталося, що я йшов без бронежилета. Тепер … навіть моторошно уявити. А в той день і не згадав. Здавалося, всередині я спорожнів, все було витіснено і зайнято одним прагненням – виконати завдання. Навіть шум бою, крики людей сприймалися інакше, ніж звичайно. Все в мені працювало тільки на бій, і в цьому бою я повинен був перемогти “.

Коли пороховий дим став розсіюватися, спецназівці побачили свою головну мету – Аміна. Він лежав біля стійки бару – в адідасівськими трусах і майці. Живим “афганського Гітлера” не взяли. Яків Семенов доповів по радіо генералу Дроздову: “Палац узятий. Багато убитих і поранених. Головному – кінець!”. В ході штурму Тадж-Бека, що тривав сорок (!) Хвилин, спецназ КДБ втратив убитими п’ять чоловік. Майже всі учасники операції були поранені. У “мусульманському батальйоні” з бою не повернулися п’ятеро бійців.

До речі, за загальним сигналом бійці “Грома” і “Зеніта” за підтримки десантників атакували не тільки палац Аміна, але і ще декілька найважливіших військових та адміністративних об’єктів в Кабулі: Генеральний штаб, Міністерство внутрішніх справ, або Царандой, Штаб ВПС, в’язницю Пулі- Чархі і Центральний телеграф …

Як писав поет Костянтин Симонов: “Ось така історія про славні ці справи”. Думається, тут і справді тим, хто вважає, що офіцерів спецпідрозділів можна безкарно принижувати, саджаючи їх у в’язницю за недоведеним звинуваченням, варто було б задуматися про наслідки. Скінчиться справа тим, що колеги посаджених офіцерів цілком можуть згадати свої бойові навички. А якщо чинним офіцерам прийдуть на підмогу відставні, та ще й за підтримки бійців інших спецпідрозділів, то боляче буде всім їхнім кривдникам. Зараз співробітники інших спецпідрозділів розуміють, що з ними можуть вчинити так само, як і з підполковником Джолдошаліевим. І дай Бог, щоб законні методи вирішення його долі не виявилися вичерпаними, та бійці “Альфи” не використали афганський сценарій тридцятирічної давності в Киргизстані. Ось чого по-справжньому хочеться уникнути.