Мудра, але нещадна Лідія Маслова («Коммерсант», № 23, 9.02.2012) в черговий раз плюнула в душу благородних творців вітчизняного фільму – який цього разу називається «Будинок на узбіччі»:

«… Спливає кров’ю потерпілого подружжя потихеньку підкидають до сільської лікарні десь в Ленобласті, закріпивши на тілі кілька тисячних купюр. Потім, щоб розвіяти сумніви, чи не є герой таки сволотою, режисер змушує його вийти з машини на березі озера і трохи покидали, зачерпує жменями камені і листя і в розпачі кидаючи їх у воду. Ще одним засобом емоційного впливу служать у фільмі панорами над лісовими далями і річкою, які дуже любить оператор Юрій Шайгарданов, ще в “Поцілунку метелики” показав вміння ілюструвати ними будь настрою і налаштовувати на ліричний лад. У “Домі на узбіччі” представлений широкий асортимент панорам – є осінні, а є й зимові; тобто з церквами для людей віруючих і готових інтерпретувати те, що трапилося з героєм як послане понад випробування і шанс змінити своє життя; є і відмінні панорами без церков – для агностиків , просто співчуваючих симпатичному хлопцеві, що заплутався в своїх переживаннях. …

… На жаль, Антон Сіверс не може втриматися від однієї з тих бурхливих еротичних сцен, в яких він особливо сильний і нещадний, як можна було помітити ще по “Поцілунок метелика”. У результаті вся ця повчальна філософська історія про те, що мудра доля краще знає, кого кому в потрібний момент підкинути під колеса, набуває пошловатого відтінок і коротко найкраще переказується цинічною реплікою одного другорядного персонажа: “Мало того, що ти людину збив, ти ще і дружині його прісунул “.»